Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
8.4. Відродження в Хорватії (дубровницько-далматинська література). Іван Гундулич
Вузькою смугою простяглася Далмація вздовж узбережжя Адріатичного моря. Віддавна перлинами Далмації були прибережні міста Задар, Спліт, Шибеник, Дубровник та ін. Складною і драматичною протягом століть була історія цієї частини Хорватії: залежність від Візантії, Венеціанської республіки, Угорщини, турецькі набіги - все це пережили далматинські міста.
На початку XV ст. далматинські міста, крім Дубровника, захопила Венеція. В Дубровнику ж у цей час процвітала республіка. Морська торгівля була основою добробуту цього міста-республіки.
«Тісні і постійні зв'язки з Заходом,- писав радянський учений І. М. Голеніщев-Кутузов,- близькість до центрів італійського гуманізму і європейської освіченості, з одного боку, оточуюча слов'янська стихія - з другого, сприяла високому підйому культури в Далмації в XV-XVI ст.» (1) Ідеї італійського гуманізму, таким чином, мали підготований грунт і знайшли широкий відгомін у Далмації.
(1) Голенищев - Кутузов И. Н. Позтьі Далмации зпохи Возрождсния.- В кн.: Голеншцев-Кутузов И. Н. Славянские литературьі. М., 1973, с. 56. .
Далматинські міста в XV-XVI ст. славилися своїми вченими: економістами, істориками, філософами, медиками, техніками, твори яких, написані латинською та італійською мовами, були відомі далеко за межами Далмації. Друкарська справа, високо розвинена в Далмації, відіграла значну роль у розвитку гуманістичної культури. Одна з перших друкованих книг з'явилася тут уже в 90-ті роки XV ст. Широко розповсюдженою в далматинських містах була перекладна література. Все це сприяло бурхливому розвиткові культури і літератури в Далмації, зокрема в Дубровнику.
В XV- на початку XVI ст. в Далмації значного розвитку набула гуманістична поезія латинською мовою. Дубровчанин Ілія Црієвич (1463-1520) був увінчаний у Римі лаврами за любовну лірику. У своїй творчості він розробляв також патріотичну («Ода Рагузі», Рагуза - інша назва Дубровника), загальнослов'янську тематику. Прославився він своїми епіграмами (наприклад, на папу Юлія І). Юрай Шижгорич з Шибеника (1420-1490) доктор права Падуанського університету - відомий творами на антитурецьку тему, яка, завдяки своїй актуальності, була широко представлена в далматинській літературі. Юрай Шижгорич прославився своєю «Елегією [415] на спустошення полів Шибеника», в якій звертається до вітчизни:
...Я віддам тобі душу
Тяжкії рани знесу за тебе,
За тебе й помру...
Для «Елегії» Ю. Шижгорича, як і для творів інших латинсько-мовних поетів Далмації, характерне використання античних образів, звернення до античної історії, що свідчить про широку обізнаність далматинських літераторів з античною культурою - одним із джерел ренесансної літератури. Відомими латинськомовними поетами були також Яків Бунич (1468-1532), Іван Гучетич (1451 - 1502) та ін.
На XVI ст. припадає розквіт далматинської поезії сербохорватською мовою. Поезія ця наповнена ідеалами гуманізму, духом літератури Ренесансу.
Одним із перших до народної мови звернувся Марко Марулич (1450-1524). В його поезії прозвучали пристрасні заклики до боротьби з османською навалою. Ця тема з роками стала головною в його творчості («Молитва проти турків», поема «Юдіф» (1501) та ін.). М. Марулич відомий своїми віршованими посланнями («Послання Франциску Наталісу», «Патриціям Спліту», «Молодому Періклу» тощо), а також дидактичними трактатами. Поезію М. Марулича високо цінив Аріосто, який назвав хорватського письменника «божественним» поетом.
Любовною лірикою, на якій помітно позначився вплив Ф. Петрарки, прославився Шишко Менчетич (1457-1527). Петрарка був одним із тих велетнів італійської літератури, які залишили незгладимий слід на ренесансній поезії Далмації.
Вірші Шишко Менчетича милозвучні, радісні, сповнені світлого почуття кохання і разом з тим м'якого гумору:
Як вірші став читать, молю тебе - зажди
хай радістю сяє твоє чоло завжди.
Коли в них щось не так, їх гудить не спіши,
відкинь з них терня геть, троянди залиши.
Якщо жадаєш ти ще більшого - твори,
У тебе змога є, що хочеш говори.
Але моїх кісток перегризать не смій,
аби не був гірким доробок мій.
(«Посвята», переклад О. Шевченка)
Ліричні вірші Ш. Менчетича, здебільшого невеличкі за обсягом, сповнені великого почуття:
До рук твоїх віддам я серце без вини.
Володарко, із ним, що хочеш учини! [416]
Як серце розітнеш, в нім знайдеш образ свій,
За котрим в'яну я й холону в дні завій.
(«Дорогий образ», переклад О. Шевченка)
Серед мініатюр поета є й вірші, близькі до епіграми:
Найбільше в світі зло не стримає мій крик,
бо то страшна біда, то твій бридкий язик,
Котрий ти розв'язав і всаджуєш, як ніж,
він б'є, як грім з небес, лиш дотик - і падіж.
(«Твій язик», переклад О. Шевченка)
В творчості Ш. Менчетича трапляються й зразки високої петрарківської лірики, яскравим прикладом якої є вірш «Блаженна ти і всі твої красоти», до якого сам поет написав підтитул «за мотивами Петрарки»:
Блаженні час і мить, коли найперше я
побачив образ твій, що дивно засіяв.
Блаженні ті місця, де я тебе стрічав,
дні, ночі і роки, коли слідком я мчав.
Блаженна та пора, як вперше покохав
твої красоти всі,- твоїм слугою став.
Блаженні почуття, що мучать вдень і вніч,
і пестощі твої прогнали сон із віч...
Блаженна юнь твоя - красоти неземні,
які ти віддаєш на радість лиш мені.
(Переклад О. Шевченка)
Лірика Джоре Држича (1461 - 1501), на відміну від творів III. Менчетича - його земляка і приятеля, близька до слов'янської народної традиції. Вірші Д. Држича, у яких створені глибоко народні образи, наближаються до пісенної творчості хорватів:
Ой, знайшла дівчина хлопця у травиці
та й поцілувала сплячого в зіниці.
На тім юнакові золоті остроги,
а на дівчиноньці шовкова кошуля;
Ой, та й зачепилися золоті остроги
та й за дівчиноньки шовкову кошулю.
Шовк став за трофея, та ще краща фея,
мій прекрасний цвіте, вдвох ще краще в
світі; А юнак стріляв все із тугого лука,
дівчина ж вдивлялась на зелені луки,
Стріли там збирала, хлопцю подавала.
(«Ой, знайшла дівчина», переклад О. Шевченка).
Любовна лірика Д. Држича витримана у традиціях народного фольклору, образи ліричних героїв ніби взяті з народних пісень, у віршах поет часто дотримується фольклорної ритміки, використовує народно-поетичні художні засоби. Разом з тим у Д. Држича є й твори, написані в стилі класичної петрарківської лірики:
Коли і де, скажіть, і у яких краях
Стрічали молоду, ще кращу, ніж моя? [417]
Хоч води із морів летять до хмар хмурних
й розходяться довкіл, та знов зберуться в них.
Якби й від неї взять її принади всі,
вони зберуться знов у радісній красі.
її краса сія, немов проміння зір
вона, мов сонця схід над синім пасмом гір.
(«Немає кращої», переклад О. Шевченка)
Любовна лірика була одним із найпопулярніших жанрів дубровницько-далматинської поезії XVI ст. Яскраві приклади її ми знайдемо в творчості перекладача Овідія відомого поета Ханибала Луцича (1485-1553). його поезія, як і багатьох його сучасників, тісно пов'язана з петрарківською традицією. Ханибал Луцич, крім інтимно-ліричних віршів, створив цикл громадянської, патріотичної лірики («Похвала Дубровнику»). Перу X. Луцича належить також одна з перших драм, написаних сербохорватською мовою - «Рабиня», в якій поет продовжує популярну в далматинській літературі XV-XVII ст. тему, пов'язану з боротьбою слов'ян за незалежність. Цій темі присвячені твори ще одного поета - Юрія Бараковича (1548-1628) - патріотична поема «Слов'янська віла» (1613). Найвищого художнього втілення ця тема набула у творчості найвидатнішого дубровницького поета Івана Гундулича.
Відомим хорватським поетом і мислителем дубровницького Відродження був Никола (Мавро) Ветранович-Чавчич (.1482-1576). Народився він у сім'ї торгівця, переселився на острів Св. Андрія, створив чудові взірці філософської, політичної, любовної лірики, написав драму на біблейські теми. Поетичні твори Ветрановича сповнені, з одного боку, громадянського пафосу, а з другого - різкої критики на адресу дубровницьких патриціїв, багатих городян, кліриків., У своїх поезіях М. Ветранович відгукувався на важливі суспільні питання. В одному з своїх віршів так поет визначив основне завдання письменника:
Гончарам дано лиш глину,
щоб горшки виготовляти,
їх ретельно обробляти,
аби мати хоч хлібину.
А художникам - лиш вінця,
щоб додати глекам карбу,-
не шкодують жодну фарбу,
аби мати ще й червінця.
А поетам - честь народу,
хай же музу поважають
і про волю вірш складають,
аби мати всім свободу.
(«Писання у поміч поетам», переклад О. Шевченка) [418]
Мавро Ветранович був автором і веселих, дотепних віршів, написаних в жанрі популярних карнавальних пісень. Ці твори поета відзначаються життєрадісністю, співучістю, яскравим святковим настроєм, гумором:
Ми прийшли в цей край багатий
(вам про це не варто знати),
дубровчан аби навчати
у трембіти трембітати.
Хоч ми й ланці та музики -
добрі майстри - кожен знає,
сурмимо ми марш цей дикий
і платні не вимагаєм.
За любов до вас ми граєм,
не берем за те з вас плати,
тільки випити бажаєм,
як закінчимо вам грати...
(«Німці, ланці, сурмачі, найманці», переклад О. Шевченка)
Мавро Ветранович проявив себе як тонкий лірик - у ряді його творів змальовується прекрасна природа рідного краю («Самотник»). Поет багато років прожив поза Дубровником, але через усю свою творчість він проніс любов до рідного міста, пишався ним, уславлював його:
...То є слава сонцелика
преславного Дубровника,
що зі сходу до заходу
у свободі править зроду.
Ось такі в нас дубровчани,
по всім світі почтовані,
королі, князі їм годять,
що в шанобі завше ходять:
заслужили вічну славу...
(«Каравела», переклад О. Шевченка)
Мавро Ветранович був автором популярних драм («Сусанна», «Жертвоприношення Авраама»). Використовуючи біблійні сюжети, поет намагався внести в них нові, ренесансні ідеї, змалювати повнокровні, глибокі психологічні образи. Мова творів М. Ветрановича ясна, прозора, у ній широко використані народні вислови.
Серед інших відомих письменників Далмації і Дубровника XVI ст. відзначаються Петро Зоранич (1508-1569) - автор любовної лірики і пасторальних романів, Маріо Каботі (1505-1582), який прославився гострою сатирою на дубровницький патриціат («Проти володарів Рагузи»), та ін.
Кінець XIV-середина XVI ст. в далматинськодубровницькій [419] літературі був періодом зародження і розквіту ренесансної літератури. На цей час припадають розвиток ряду жанрів у поезії, поява сатири, драми, поступовий перехід письменників з латинської та італійської мов на мову сербохорватську. Гостра і злободенна тематика літературних творів, велику увагу поети приділяли темі визвольної боротьби слов'янських народів.
У середині XVI ст. особливого розвитку досягла дубровницька драма. Найбільшого розквіту вона набула у творчості Марина Држича (1508-1567) - видатного дубровницького письменника, автора веселих комедій, ряд яких продовжує жити на сучасній сцені. М. Држич відіграв значну роль у становленні дубровницького театру. В Дубровнику він сам грав в аматорській трупі. Драматургічна діяльність Држича розпочалась у 1548 р. Найвідоміший твір митця - комедія «Дядечко Мароє» (1551) з тогочасного життя Дубровника і Риму. Для цієї п'єси характерна глибока психологізація образів, багатогранність, яскравість та оригінальність сценічної трактовки. Героями комедій М. Држича є хитрі слуги, простолюдини, яким драматург віддає свою симпатію. В уста цих героїв автор вкладає гострі і дотепні характеристики вельмож і багатіїв, представників духовенства тощо. Ці герої є і виразниками світогляду автора, чого виступу проти соціальної нерівності, яка існувала у дубровницькому суспільстві (п'єси «Скупий», «Манде» та ін.).
Перу М. Држича належать також пасторалі «Венера і Адоніс», «Тірена» та ін. Деякі драматичні твори М Држича написані віршами. Драматургічна творчість М. Држича означала якісно новий, вищий етап у розвитку ренесансної комедії в слов'янських літературах.
У другій половині XVI ст. дубровницька література збагатилася поезією Динко Ранина (1536- 1607) і Динко Златарича (1555-1609). Перший відомий своєю поетичною збіркою «Різні вірші», в яких відчуваються як петрарківські традиції, так і вплив народно-поетичної творчості слов'ян. Другий прославився численними піснями, сатиричними віршами тощо. Обидва були відомими перекладачами творів грецьких і римських авторів.
У кінці XVI-в першій половині XVII ст. для розвитку дубровницької літератури багато зробили поети Юній Пал мотич (1606-1657) - творець ліричних пісень та Іван Бунич-Вучич (1591 -1658) - автор взірців любовної лірики. [420] Вершиною літературного розвитку у Дубровнику і Далмації загалом була творчість великого хорватського письменника Івана Гундулича, який своєю поезією ніби завершує блискучий розвиток ренесансної літератури у цьому регіоні.
Іван Гундулич. Іван Гундулич (1589-1638) народився у Дубровнику в аристократичній родині. Батько - Фран Гундулич, відомий історик, прищепив сину інтерес до античності, зокрема до її літератури, а також до сучасної поезії. Вчився І. Гундулич у дубровницькій гімназії, де особливо захопився творчістю Т. Тассо. З 1608 р. він - член Великої Ради Дубровника, займає ряд державних посад.
Літературні смаки І. Гундулича формувалися на античних взірцях, на кращих творах італійської літератури, на сучасній йому вітчизняній ренесансній літературі.
У літературі ім'я І. Гундулича відоме з 1610 p., коли з'явилися його перші переклади творів Т. Тассо та інших італійських письменників. У цей же період він виступив і як автор драм на античні сюжети: «Галатея», «Клеопатра», «Аріадна», «Адоніс» та ін. Драми здобули популярність і йшли на сцені театру в Дубровнику. [421]
Після 1620 p. I. Гундулич переживає творчу кризу, яка пов'язана з контрреформацією, з наступом католицької реакції в країнах Європи, в тому числі , в Дубровнику, де єзуїти приклали чимало зусиль, щоб придушити гуманістичні традиції дубровницької літератури. І. Гундулич в цей час створив релігійно-дидактичні твори «Покаянні псалми царя Давида» (1621), віршовані «Сльози блудного сина» (1622) та ін. Під впливом обставин письменник зрікся своїх драматичних творів і поезії як «гріховних».
Усе це суперечило тим гуманістичним ідеалам, на яких був вихований І. Гундулич. Свідченням перелому в настроях поета була його драма «Дубравка», поставлена на сцені в 1628 р. У ній І. Гундулич розвинув слов'янську проблематику, яка пізніше стала провідною в його творчості. Саме в цій драмі відбилися вільнолюбиві думки поета, його підтримка національно-визвольної боротьби, яку вели слов'янські народи проти чужоземного ярма. В алегоричній формі поет прославляє своє рідне місто, висловлює волю його громадян до свободи:
О красна, кохана, солодка свободо,
Ти дар, у якому всі блага народу,
В тобі була істина нашої слави,
Коштовна прикрасо старої Дубрави,
Ні срібло, ні злато, ні людські щедроти,
Не зможуть купить твої чисті красоти!
(Переклад О. Шевченка)
Поет застерігає своїх земляків від захоплення розкішшю, таврує падіння моралі, пороки суспільства, які, на його думку, підривають, руйнують, розкладають традиції свободи, що віками формувались у Дубровнику.
І. Гундулич у своїй творчості порушував питання боротьби християнства і мусульманства. За його словами, перекладаючи «Визволений Єрусалим» Т. Тассо, він хотів розкрити цю тему «всьому нашому слов'янському народові». Ця боротьба надихнула поета на створення грандіозної епічної поеми «Осман» (1621 -1638), яка стала вершиною його творчості.
Традиції гуманістичної літератури, поєднавшись у поемі з елементами народно-поетичної творчості, стали естетичною основою твору, а ідеї патріотизму, національно-визвольної боротьби слов'янських народів проти османського ярма - його політичною платформою.
У поемі; зображені дійсні історичні події - в 1621 р. турецькі війська під керівництвом султана [422] Османа II почали загарбницький похід проти Польщі. Під містом Хотином польські війська, до складу яких входили представники й інших слов'янських народів, відбили турецький напад. Такий історичний стержень поеми.
Твір І. Гундулича багатоплановий, у ньому десятки дійових осіб (історичних і вигаданих), події переносяться з ратних полів під Хотином до Цари-граду, з володінь молдавського воєводи до Греції і в слов'янські землі. Автор створює широке художнє полотно, де сучасність поєднується з ретроспективним зображенням минулого, з думками про майбутнє.
Основна ідея, яку вклав у поему І. Гундулич,- заклик до боротьби слов'янських народів проти турецького ярма. Поет прославляє свободу, яка дасть народам мир, висловлює ідею слов'янської єдності. Ідеалізований образ рідного міста Дубровника стає символом волі, незалежності:
За непослух цар сердитий
Незліченні кине лави,
Щоб Дубровник той скрушити,
Ввергнути в пожар кривавий.
Та Дубровник зі свободи
Сплавив силу й міць корони,
Гордий, непідкупний зроду,
Честі й слави він не ронить...
Так стоїть Дубровник вільний
Зі своїм прадавним троном,
Вірою й законом сильний,.
Поміж Левом і Драконом (1)
Тож нехай повік ця сила
Береже тобі свободу,
О, Дубровник, місто біле,
Миле небу й народу.
(1) Тобто між Венецією і Туреччиною. Уривки з поеми подаються в перекладі В. Кордуна (див.: Світанок: Із європейської поезії Відродження.- К.: Веселка, 1978).
І. Гундулич співчуває братнім слов'янським народам, що стогнуть під ярмом чужоземного загарбника:
...Всі сусіди знемагають
У ярмі тяжкої долі -
Вольності вони не мають,
Що у тебе на престолі...
Поет задумується над питанням, як допомогти уярмленим народам, хто прийде їм на поміч:
...Хто ще візьме в оборону
Боснію, Герцеговіну?
Та й угорську хто корону
Порятує від загину. [423]
Там між пащею Дракона
И лазурями Лева злого
Всіх слов'ян лежать кордони
Біля володіння твого.
Поет закликає до об'єднання слов'янських народів, до відсічі загарбникові. Лише єдність подесятерить сили слов'ян, дасть змогу повалити ярмо турецького дракона.
Слов'янський світ у поемі у всьому протистоїть світу турецькому, який поет змальовує жорстоким, підступним, темним. Водночас І. Гундулич бачить розклад феодального ладу у Туреччині і передбачає її падіння. Через антитурецьку спрямованість твір не міг бути надрукований за життя поета, він поширювався в рукописних списках і вийшов лише в 1826 р.
Поема позначена значним впливом народного фольклору, особливо там, де поет змальовує природу, створює образи простих людей:
...І дівчата й молодиці
Із сільськими парубками
йдуть гуртом на вечорниці,
Закосичені квітками.
То в танку вони кружляють,
То ведуть солодкі співи,
То у різні ігри грають,
Всі щасливі та вродливі...
Художні достоїнства, епічна широта, глибоке проникнення у тогочасне життя слов'янських народів дають підстави віднести цей твір до найвищих досягнень не лише слов'янських літератур доби Відродження, а й до скарбниці світової літератури. Поема пройшла випробування часом, вона перекладена на багато мов народів світу.
Література Далмації і Дубровника доби Відродження свідчить про високий художній рівень розвитку слов'янської культури XIV- початку XVII ст., вона є вагомою частиною загальноєвропейського ренесансного художнього процесу.
У другій половині XVII- у XVIII ст. у зв'язку з економічним занепадом Дубровницької республіки літературні гуманістичні ренесансні традиції і художні досягнення попередніх віків поступово втрачають своє значення, поступаючись новим віянням, пов'язаним з культурою барокко.
Таким чином, літературний розвиток у слов'янських країнах XIV- початку XVII ст. становить важливий етап в історії духовної культури слов'янських народів; художні досягнення цих літератур є невід'ємною складовою частиною європейської літератури епохи Відродження загалом.
Контрольні питання
1. Як називались пісні південнослов'янського епосу? На які цикли поділяється героїчний епос південних слов'ян?
2. Яке значення для розвитку слов'янських літератур має діяльність Кирила і Мефодія?
3. Які літературні мови існували у зарубіжних слов'янських народів?
4. Які головні риси гуманістичних ідеалів проявилися в літературах зарубіжних слов'янських народів У XV-XVI ст?
5. Кому першому з слов'янських діячів культури належить ідея створення енциклопедії?
6. Коли виник книгодрук у заружібних слов'янських народів?
7. Хто з авторів XV-XVI ст., які писали сатиричні твори, вам відомий?
8. Які спільні риси ви вбачаєте у творчості М. Рея і Я- Кохановського?
9. У творчості яких письменників слов'янських народів розроблялась тема боротьби проти турецького іга?
10. Які твори найвидатніших представників слов'янських літератур епохи Відродження вам відомі?
11. У чому полягає внесок слов'янських народів у літературу європейського Ренесансу?
12. Які основні праці радянських авторів про слов'янські зарубіжні літератури доби Відродження вам відомі?
© Aerius, 2004
Текст з ae-lib.org.ua
Книга: В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982)
ЗМІСТ
| 1. | В.А. Моторний Слов'янські літератури епохи Відродження (1982) |
| 2. | 8.2. Гуманізм і Реформація в Чехії. Ян Гус. Ян Амос... |
| 3. | 8.3. Література Відродження у Польщі. Міколай Рей. Ян... |
| 4. | 8.4. Відродження в Хорватії (дубровницько-далматинська... |
На попередню
|
|
