Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Найчастіше свій талант закопують у грошах. / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка


5. КІМНАТА З ХИМЕРНИМИ ФРЕСКАМИ

В цю мить сталося щось таке, що Мегре навряд чи спромігся б визначити словами. Все навкруги - і люди, і речі - раптом постало перед ним у зовсім іншому світлі. Мова і жести Йонкерів набули іншої, нової ваги. Може, причиною такої дивовижної метаморфози була чарівна молодичка в химерному вбранні, може; сама обстановка в приміщенні.

У величезному каміні з білого мармуру весело палахкотів вогонь, стріляючи й витріскуючи сухими оцупками, [62] над якими, мов казкові гномики, бігали язички полум'я.

Комісарові нараз стало ясно, чому один бік малярні, а саме звернений до вулиці, був запнутий завісами. Ма-лярня була засклена з двох боків, що давало змогу завжди досягати потрібного освітлення.

Завіси ці зроблено з чорного дебелого джуту. Від прання вони посіріли і навіть трохи збіглися, так що тепер їхні половинки не торкалися одна одної, утворюючи широченьку шпарину.

По один бік звідси аж до Сен-Уана виднілися дахи будинків, по другий - бовваніли крила Мулен-дела-Галет, за якими відкривалася панорама всього Парижа з рівними вузькими смужками бульварів, ледь ширшою прогалиною Єлісейських Полів, звивистою стрічкою Сени, золотою банею Будинку інвалідів.

Та комісарові було не до милування красою. Його зір, слух і нюх загострилися до краю. Опинившись у незнайомому середовищі, важко відразу зорієнтуватися в ньому, та зараз Мегре здавалося, що в очах йому поступово ясніє.

І вже кожна деталь по-своєму вражала його, починаючи з цих двох голих, щойно вибілених стін і аж до гарячого полум'я, що танцювало в каміні.

Коли вони з голландцем зайшли до майстерні, пані Йонкер малювала. Чому ж у такому разі на стінах не висіло жодної картини? Не було їх також і по кутках, складених одна до одної, як це водиться майже в усіх малярнях. І блискуча паркетна підлога була так само гола, як і стіни.

Біля мольберта стояв круглий столик, захаращений тюбиками з фарбами.

Трохи далі, на другому простому столі, збитому з голих дощок,- вперше в цім домі він бачив прості меблі,- валялися якісь банки, бляшані коробки, пляшки та ганчірки.

Вмеблювання довершували дві старі шафи, крісло та стілець, на яких уже злиняла, а місцями й облізла брунатна оббивка.

Мегре всім єством відчув, що тут щось негаразд, хоч поки що й не міг би сказати, у чім, власне, річ. Це він і силкувався встановити, коли його слух вразила фраза, з якою голландець звернувся до своєї жінки.

- Комісар завітав до нас зовсім не для того, щоб [63] помилуватися картинами. Як це не дивно, але його більше цікавить тема ревнощів. Досі він був певен, що всі жінки однаково ревниві...

Це було сказано немов між іншим, ледь іронічно, тоном дружнього жарту. Та Мегре відчув у цій фразі щось більше, ніж дружній жарт. Чи не попереджав, Йонкер свою жінку про небезпеку, натякаючи, як їй слід поводитися? І комісар міг би заприсягтися, що кліпанням повік пані Йонкер відповіла: сигнал прийнято.

- У вас ревнива дружина, пане Мегре?

- Признаюсь вам, люба пані, вона досі не давала мені приводу над цим замислитися.

- Але ж через ваш кабінет, певно, проходить стільки жінок.

Невже він помилявся? Зараз йому знову вчувся потайний сигнал, але адресований уже йому самому.

Комісар напружив пам'ять, намагаючись пригадати, чи пройшла свого часу через його кабінет ця гарна пані, що зараз оце стояла перед ним. їхні погляди стрілися. На її вродливому обличчі так само бриніла невиразна чемна усмішка, усмішка господині дому, котра приймає гостя. Та чи не суперечив їй вираз великих карих очей, які тепер кліпали довгими віями?

- Я не хотів би, мадам, щоб ви припиняли через мене свою роботу,- стиха промовив він.

Та вона вже встигла покласти пензля на столик і, розв'язавши свій тюрбан, струснула головою. На плечі важко впали пасма чорного волосся.

- Коли не помиляюся, ви з v походження француженка?

- Норріс вам уже це сказав?

Запитання було цілком природне, навіть банальне. Але для комісара й воно було сповнене іншого, потайного змісту.

- Я знав це ще до того, як сюди прийти.

- О! Ви навіть наводили про мене довідки?

І куди тільки поділася та невимушеність, з якою пан Йонкер приймав його в своєму кабінеті на першому поверсі? А іронія? Чи не зів'яла раптом та ледь зневажлива іронія, з якою він щойно майже галопом проводив свого гостя по численних покоях, немов той гід, що показує набридлим екскурсантам неоціненні раритети якогось старовинного музейного палацу? [64]

- Ви часом не втомилися, моя люба? Може, відпочили б...

Новий сигнал? Чи, може, наказ?

Вона легко зняла свою білу хламиду і залишилася в чорній сукні, котра щільно облягала її пишні зрілі форми. Комісарові здалося, що вона відразу стала вищою і дебелішою.

- Ви вже давно маляруєте, мадам? Замість відповісти просто вона пояснила:

- Важко жити в домі, де стільки картин, з чоловіком, схибленим на малярстві, й утриматися від спокуси і собі побавитися пензлем. Певна річ, мені не до снаги змагатися з корифеями, чиї роботи день і ніч висять у мене перед очима. Отож довелося вдовольнитися абстрактним живописом. Тільки, ради бога, не питайте в мене, що означає моя мазанина...

За роки, прожиті в Англії та Парижі, вона все ж таки не позбулася своєї південної вимови, і комісар, який тепер не проминав жодного нюансу,, відразу це помітив.

- Ви народилися в Ніцці?

- Вам і це відомо?

Тепер уже була його черга надіслати їй сигнал. І, дивлячись їй просто у вічі, комісар промовив:

- Яв захваті від церкви Святої Заступниці!

Вона не зашарілася, та він зрозумів, що влучив у ціль.

- Я бачу, ви чудово знаєте місто...

Церква Святої Заступниці стояла посеред найбідні-шого району старої Ніцци, з вузькими, завжди темними й сірими вуличками, впоперек яких від вікна до вікна були натягнуті вірьовки, на котрих сохла білизна.

Тепер він був майже певний, що саме в одному з тих скособочених бараків, біля яких завжди кишіла напівгола замурзана дітвора, і побачила вперше світ незрівнянна господиня цього дому.

Погляд, яким вони обмінялися, підтвердив його здогади, хоча для голландця всі ці миги були; певно, зрозу-міліші не більше, ніж умовні знаки масонів.

Хоч Мегре вже вибився у великі начальники, став головним комісаром Сюрте і очолював цілу оперативну групу і в ньому й досі сидів плебей.

А пані Йонкер? Байдуже, що вона жила тепер серед картин, гідних Лувру, з'являлася, обвішана діамантами, рубінами, смарагдами на великосвітських вечорах у Лондоні [65] та Манчестері,- дитинство її минуло в смердючих нетрях під покровом Святої Заступниці. І Мегре не здивувало б, якби він дізнався, що замолоду вона торгувала квітами десь на площі Массена.

Обоє тепер грали ті ролі, які їм відвела доля. Та нащадок голландських банкірів не міг зрозуміти, що саме крилося поза цим світським обміном зовні банальними фразами.

- Ваш чоловік, певно, лише заради вас побудував цей прегарний особняк?

- О ні! Ми познайомилися з ним значно пізніше. Тоді в нього була інша дорога подруга, справжня художниця... Вона й досі виставляєтьсй в галереях. Мене дивує, чому вони не побралися. Щоправда, вопа вже була не першої свіжості... Що ви скажете з цього приводу, Норрісе?

- Я про це вже забув...

- Ось бачите, який він у мене вихований та делікатним!

- Я вас щойно запитав, чи давно ви маляруєте?

- Як вам сказати... Вже кілька місяців.

- І ви щодня працюєте в цій малярні?

- Я бачу, ви вирішили вчинити мені справжній до-инт,- пожартувала вона.- 3 вашого запитання видно, іцо ви не знаєте, що то бути жінкою, та ще й господинею такого дому... Коли б ви, приміром, запитали, що я робила вчора о тій чи о тій годині, то навряд чи я спромоглася б вам точно відповісти. Я дуже ледача! І хоч дехто каже, що в ледарів час минає повільно, я з власного досвіду знаю, що саме навпаки. Встаю я пізно. Не дуже кваплюся одягатися. Потім ще якусь годину базікаю з покоївкою. Далі приходить куховарка по мої вказівки. І незчуєшся, як уже час обідати...

- Ви говорите багато зайвого, моя люба... А Мегре:

- Для мене дивина, що вночі теж можна малювати... На цей раз віп добре бачив, як перезирнулися між собою господарі дому.

Першим заговорив голландець:

- Можливо, такого не траплялося з імпресіоністами, котрі кохалися в грі сонячних бліків, але я знаю кількох сучасних художників, які вважають, що при штучному освітленні деякі кольори стають яскравішими...

- Чи не тому, мадам, і ви малюєте ввечері?

- Я малюю тоді, коли маю до цього охоту.

- І вона у вас з'являється лише після вечері й тримає біля мольберта аж до другої години ночі...

Вона спробувала всміхнутися. :

- Од вас і справді нічого не сховаєш...

Він кивнув на чорну завісу вздовж заскленої стінки, що виходила на авеню Жюно.

- Як бачите, цю завісу вже не можна запнути так, щоб не залишилося шпарини. А на кожній вулиці завжди є бодай одна людина, яка страждає від безсоння. Щойно я розмовляв з вашим чоловіком... Людина культурна в такому разі читає або слухає музику. Інші дивляться у вікно...

Йонкер, здавалося, вирішив передати всю ініціативу своїй дружині. Одвернувшись до внутрішньої стіни, він почав аж надто зосереджено розглядати панораму Парижа, вдаючи, що лише краєм вуха слухає розмову, яка вже не цікавить його особисто.

Небо дедалі світлішало, а на заході, над самим обрієм, широка сліпуча пляма свідчила про те, що сонце от-от сяде.

- Ваші картини зберігаються в цих шафах?

- Ні! Ви, може, хочете в цьому переконатися? Будь ласка, я не вважатиму за нескромність. Врешті, така у вас професія...

Вона підійшла до шафи й відчинила дверці. Там було кілька рулонів мальованого паперу, запас тюбиків з фарбами, купа пляшок, банок та коробок. Як і на столі, там панував цілковитий гармидер.

У другій шафі не було нічого, крім трьох клаптів білого полотна, на яких виднілися етикетки крамнички з вулиці Лепік.

- Ви розчаровані? Певно, ви сподівалися знайти скелет у шафі.

Цей тонкий каламбур не викликав у комісара сподіваної реакції,

- До скелета ще далеченько,- похмуро відказав він.- Поки що Лоньйон лежить у лікарні...

- Що за дивне ім'я? Про кого це ви говорите?

- Про одного інспектора...

- Це на нього напали минулої ночі?

- Ви певні, мадам, що справді були у себе в спальні, коли пролунав постріл... точніше, три постріли?..

- Мені вдається, пане Мегре,- обізвався Йонкер,- що цього разу ви заходите занадто далеко... [67]

- В такому разі можете самі мені відповісти. Пані Йонкер віддає частину свого часу малярству, здебільшого вечорами, і працює допізна. І раптом я бачу її в майже порожній малярні.

- А хіба у Франції вже є закон, який зобов'язував би людей меблювати свої малярні?

- Я сподівався побачити принаймні кілька полотен, байдуже - закінчених чи ні... Куди ви діваєте ваші картини, мадам?

З погляду, який вона метнула на свого чоловіка, було ясно, що вона доручає йому відповісти за неї.

- Мірелла не претендує на ім'я художниці...

Він уперше почув, як її звуть. Певно, раніше вона була просто Марією.

- Здебільшого вона знищує сво'і праці, як тільки закінчить...

- Стривайте, пане Норріс... Даруйте ще раз, що я такий прискіпливий. Але мені доводилося мати справу з малярами. Як ви гадаєте, що вони роблять, коли знищують картину?

- Ну, вони крають полотно на клапті, потім спалюють або викидають на сміття...

- А до цього?

- Я вас не розумію.

- Для такого аматора, як ви, це дуже дивно. А підрамник? Що вони роблять з підрамником? Теж викидають? Ні... А тут я бачу лише три підрамники - і всі три нові-новісінькі.

- Моя дружина інколи дарує своїм подругам ті картини, якими вона більш-менш вдоволена...

- Котрим подругам? Чи не тим, що приходять увечері?

- Увечері або вдень...

- Виявляється, у вашої дружини набагато більше праць, аніж я був подумав спочатку...

- їх справді'чимало...

- Я вам більше не потрібна? - запитала пані Йоп-кер.- Чи, може, спустимося разом і я вас почастую часи?

- Зачекайте хвилинку, мадам. Ваш чоловік дуже люб'язно провів мене по всьому будинку. І тільки чомусь забув показати, куди ведуть оті оп двері...- Він показав на масивні, темні дубові двері в глибині малярні.- Хто знає? Можливо, там ми знайдемо решту ваших кар тип... [68]

Напруження досягло краю, в повітрі запахло грозою, і здавалось, от-ог спалахне блискавка. Голоси лунали глухо, різко.

- Боюся, 'що ні, пане комісар,- хрипко промовив Йонкер.

- А звідки вам знати?

- Бо вже принаймні кілька місяців, коли не років, ці двері ніхто не відчиняв... Колись там була кімната тієї самої особи, про яку оце згадувала моя дружина. Там вона відпочивала після роботи...

- І ви досі зберігаєте її як святилище? Після стількох років? Оце кохання;!

Він нападав навмисне, щоб роздратувати супротивника. Внутрішній голос казав йому, що годі вже папька-тися, тепер треба показати зуби; байдуже, що ця сцена відбувається не в його кабінеті па набережній Орфевр, а в чужій приватній малярні, звідки відкривається панорама всього Парижа.

Голландець стиснув кулаки, але не піддався на провокацію.

- Я певен, пане Мегре, що коли б і я зненацька до вас заскочив і заходився порпатися в усіх закутках, ставити вашій дружині підступні запитання, то багато подробиць вашого приватного життя видалися б мені дуже дивними, ба навіть нез'ясовними. Річ, певно, в тім, що в кожного з нас різна психіка, різне поводження. Те, що я вважаю звичайною річчю, може не відповідати вашим нормам. І навпаки. Це чималенький будинок... Практично у мене тут немає іншого клопоту, як мої картини. Ми рідко буваємо серед людей, а моя дружина, як ви змогли пересвідчитися, часом бавиться малюванням. Чому ж вас так дивує, що вона не надає жодного значення тому, що потім стається з її картинами? Адже вона мав цілковите право палити їх, викидати на смітник чи дарувати друзям...

- Яким друзям?

- Я змушений повторити те, що ви вже могли чути в моєму кабінеті. З мого боку було б непорядністю через надмірну балакучість наражати безвинних людей на неприємності. Навіть на подібні до тих, яких ми зараз зазнаймо самі, бо вночі на нашій вулиці комусь, бачте, заманулося вчинити стрілянину...

- А тепер повернімося до тих дверей...

- Я пе знаю, скільки кімнат має ваша квартира, [69] пане Мегре. У цьому будинку їх тридцять дві! До того ж ми досить часто міняємо служниць. От зовсім недавно ми змушені були звільнити одну покоївку, бо вона виявилася не досить тактовною. Кого ж може здивувати, що за таких умов загубився якийсь ключ? Тільки не нас і не таких, як ми...

- І ви досі не замовили собі іншого?

- Я про це не думав.

- А ви певні, що ключа справді загублено? Може, його просто заховано?

- Я його не ховав... І не знаю, де його шукати. Можливо, згодом він і сам знайдеться там, де ніхто и не сподівався.

- Ви дозволите мені скористатися з цього телефону? Бо, як і в більшості кімнат, на столі тут стояв телефон. Певно, в цьому домі всі телефони паралельні.

- А що ви хочете?

- Викликати слюсаря.

- Ось цього я вже не потерплю! Вам ніхто не давав такого права.

- Що ж, гаразд... Тоді я зателефоную до прокуратури - і за годину мені пришлють ордер на обшук, виписаний за всіма правилами.

Йонкери знову перезирнулися, і, взявши табурет, що стояв біля мольберта, Мірелла попрямувала до шафи. Ставши на табурет, вона простягла руку, а коли зіскочила додолу - тримала ключ.

- Розумієте, пане Йонкер, мене відразу вразила одна деталь... Точніше, дві деталі. На дверях вашої малярні є засув. Та, всупереч звичаєві, не з цього боку, а з того. І от допіру, слухаючи вас, я помітив, що на тих дверях засув теж встановлено не зсередини, а ззовні...

- Дивуйтеся скільки вам заманеться, пане Мегре. А втім, відколи ви сюди зайшли, ви тільки те й робите, що дивуєтеся. Нічого не вдієш! Ви живете так, ми живемо інакше. Вам нас не зрозуміти...

- Даруйте, але ж я намагаюся!

І, взявши у пані Йонкер ключа, він попрямував до замкнутих дверей. Господарі немов прикипіли на місці посеред просторої малярні, схожі на два манекени.

Сухо клацнув замок. Двері відчинилися.

- Тож відколи не відмикалися ці двері? Га, пане Йонкер?

- Мене це не хвилює. [70]

- Я вас не проситиму супроводжувати мене, пані Йонкер, і ви самі знаєте чому... Звеліть підійти вашому чоловікові... Тут для нього є кілька цікавих сюрпризів.

Голландець швидко пройшов уперед, намагаючись зберегти на обличчі вираз ображеної гідності.

- Зауважте, пане Йонкер, що підлога тут зовсім чиста, без жодної порошинки... А тепер можете торкнутися її пальцями - ось тут чи тут... Не бійтеся, ви їх не забрудните. Просто я хотів, щоб ви переконалися, що дерево мокре. Може видатися, що зовсім недавно тут прибирали і підлогу ретельно помили. До речі, коли це сталося? Цього ранку чи минулої ночі?

Ззаду долинув голос Мірелли.

- Я тут ні до чого, пане комісар! - швидко промовила вона.- Можете запитати в покоївок. Можливо, це мій чоловік наказав Карлові...

Кімната була не дуже велика. З єдиного вікна також відкривалася панорама Парижа. Стара квітчаста завіса була геть вкрита кольоровими плямами. З їх форми могло здатися, що хтось малював пальцями, а потім витирав об них руки.

В одному кутку стояло металеве ліжко з матрацом, але без ковдри і простирадл.

Та найбільше комісара вразили малюнки на стінах, подібні до тих, що часом трапляються у чоловічих туалетах. Сірі, давно не білені стіни були буквально вкриті ними. Та на відміну від туалетів, тут це було зроблено не олівцем, а фарбами - зеленою, блакитною, жовтою, фіолетовою...

- Я не питатиму, пане Йонкер, звідки тут ці візерунки, щоб не примушувати вас неславити ім'я вашої колишньої подруги... А втім, он той силует робить подібну гіпотезу неможливою...

На стіні кількома жирними штрихами було зображено Міреллу, і цей портрет видався комісарові значно живіший, ніж деякі з розвішаних у салоні полотен.

- Ви чекаєте пояснень?

- Неодмінно! Хоч спосіб життя у нас із вами справді різний, і я можу дечого не зрозуміти у вашій поведінці. Та мені здається, що навіть ваші найкращі друзі, одного з вами кола, були б дуже здивовані, якби побачили під вашим дахом оці, даруйте, фрески...

Крім реалістичного зображення тих частин людського тіла, що їх звичайно прикривають одягом, над ліжком рукою справжнього знавця, обдарованого найроз-бещенішою уявою, були змальовані сцени любощів. Трохи нижче ряди вертикальних паличок нагадали комісарові ті позначки, що їх роблять на тюремних мурах в'язні, рахуючи відсиджені дні.

- Невже авторові цих шедеврів так кортіло звідси вийти?

- Я вас не розумію.

- Ви досі не знали про існування цього живопису?

- Я давно вже не заглядав до цієї кімнати...

- Як давно?

- Ну принаймні кілька місяців... Я вже вам казав... Те, що я побачив, мене так шокувало, що я замкнув двері й закинув ключа на шафу...

- При вашій дружині?

- Я вже не пригадую...

- А як ви, мадам? Ви знали, що було зображено на стінах цієї кімнати?

Вона ствердно кивнула головою.

- І вам було приємно побачити там свій портрет?

- Який же це портрет? Просто грубий шкіц... Таке міг би намазюкати кожний.

- Я чекаю, поки ви .домовитесь між собою і все-таки скажете мені, що все це означає.

Запала тиша, і, не питаючи дозволу, Мегре витяг із кишені люльку.

- Я ось думаю, чи не краще мені викликати мого адвоката,- промимрив голландець.- Сам я не досить добре знаюся «на французьких законах. Та й не певний, що ви маєте право вчиняти мені подібний допит.

- Що ж, коли замість відразу дати більш-менш вірогідну відповідь ви звертаєтеся до адвоката, то звеліть йому їхати до Сюрте... І збирайтесь самі. Ми з вами зачекаємо на нього у моєму кабінеті...

- Ви хочете заарештувати мене? А де ваш ордер?

- За ордером затримки не буде... Він попрямував до телефону.

- Стривайте...

- То хто жив у цій кімнаті?

- Це давня історія... Може, спустимося вниз? Я вам докладно про все розповів би за чаркою доброго старого віскі. І мені зараз теж хочеться закурити, а я з собою не прихопив жодної сигарети. [72]

- Гаразд, ходімо. Тільки з тією умовою, що пані Йонкер нас не залишить...

Вона повернулася і перша покірно вийшла з кімнати. Ступала вона мляво, немов дуже втомилася. Слідом рушив Мегре. За ним Йонкер.

- Тут? - кволо запитала Мірелла, коли вони спустилися до салону.

- Я волів би краще в моєму кабінеті.

- Чим вас почастувати, пане комісар?

- Спасибі, поки що не треба!

Вона повільно звела очі на дві скляцки, що стояли на письмовому столі. Виходить, щойно комісар уже пив з її чоловіком. Чи не означала його відмова тепер, що становище круто змінилося?

У кімнаті було значно темніше, і, запаливши люстру, голландець націдив собі кюрасо. Потім запитливо зиркнув на дружину.

- Ні! Я краще вип'ю віскі.

Він сів, прибравши майже ту саму позу, що й годину тому. Жінка залишилася стояти зі склянкою віскі в руці.

- Два-три роки тому...- почав аматор живопису, зрізаючи кінчик сигари.

Та комісар не дав йому доказати.

- Дозволю собі зауважити, що ви знову не точні. Відколи я тут, ви не назвали жодної точної дати, жодного прізвища, крім хіба що прізвищ геніальних небіжчиків... Завжди у вас то «кілька тижнів», то «кілька місяців», то «кілька років»... Чому це так?

- А тому, що мені байдужісінько, коли що відбувається! Мене ніхто не зобов'язує з'являтися на роботу рівно о такій-то годині. А до сьогодні я ще нікому не звітував про свою поведінку...

Коли він лютував, вираз ображеної гідності залишав його обличчя. В жінчиному погляді Мегре прочитав занепокоєння. Вона явно не схвалювала таких спалахів.

«Ти, кралечко, з власного досвіду знаєш, що в поліції такі штучки не минають»,- подумав Мегре.

І де він міг її спіткати? В Ніцці, коли вона була молода? В Англії? Десь-інде?

- Ваша воля вірити мені чи ні, пане Мегре. Отож повторюю: чи то два, чи то три роки тому мене повідомили, що в Парижі є молодий талановитий художник, який буквально гине з голоду... Що він спить під мостами, а харчується з того, що знайде на смітниках... [73]

- Знову «повідомили»... Хто саме повідомив? Приятель, торговець картинами... Хто повідомив вас про цього молодого художника?

Йонкер удав, що відганяє муху.

- Байдуже! Я вже не пам'ятаю... І мені стало соромно, що в мене стоїть порожня малярня, з якої ніхто не користується...

- Ваша дружина тоді ще не малювала?

- Ні. Інакше б я його сюди не впустив.

- А як прізвище цього майстра настінного живопису?

- Я знав лише його ім'я...

- Що ж то за ім'я? Невеличка пауза.

- Педро... Він вигадував.

- Хто він за національністю? Іспанець? Чи італієць?

- Уявіть собі, що це мене ніколи не цікавило. Я віддав малярню та кімнатку поруч у його цілковите розпорядження. Я також дав йому грошей, щоб купив полотна та фарби.

- А на ніч ви його замикали, щоб часом не повіявся до кабаре?

- Я його не замикав.

- Навіщо ж тоді ті зовнішні засуви?

- Вони там відтоді, відколи стоїть цей будинок.

- Яка ж тут рація?

- Найпростіша! Вас це здивувало лиш тому, що ви не аматор і не колекціонуєте картин. Я довгий час тримав у малярні ті картини, яким не було місця на стінах будинку... Чи не логічно зачиняти їх ззовні? Зсередини зачиняти їх я не міг...

- Я гадав, що малярня була зроблена спеціально для вашої тодішньої подруги-художниці...

- Скажімо, засуви були поставлені після того, як вона звідси вибралася...

- На обох дверях?

- Я не певний, що наказував слюсареві ставити засув на дверях до кімнати.

- Гаразд, повернімося до вашого Педро...

- Він прожив у мене в домі лише кілька місяців...

- Кілька! - повторив Мегре. Мірелла не могла стримати усмішки.

Обличчя голландця налилося кров'ю, і лиш великим [74] зусиллям, певно, неабиякої волі йому вдалося стримати свій гнів.

- Він був дуже талановитий?

- Надзвичайно.

- І що ж, він домігся слави? Зараз це відомий художник?

- Не знаю... Я не раз бачив, як він працює, і був зачарований його картинами...

- Ви їх купували?

- Як я міг купувати полотно в людини, якій дав притулок?

- Отже, у вас немає жодної з його праць? І йому навіть не спало на думку подарувати вам бодай одну картину на прощання?

- А ви бачили у мене хоч одну картину, котрій було б менше як тридцять років?.. Кожен справжній аматор живопису - це передусім колекціонер... А кожен колекціонер обмежує коло своїх інтересів певним періодом... Щодо мене, то моя колекція охоплює період від Ван-Гога до Модільяні..

- Педро їв нагорі?

- Певна річ.

- Йому подавав Карл?

- Це ви можете запитати у моєї дружини.

- Еге ж, саме Карл,- відповіла та не дуже певно.

- Він часто виходив до міста?

- Як і всі хлопці його віку.

- До речі, скільки йому?

- Двадцять два - двадцять три роки. Спочатку він приводив своїх знайомих до малярні по одному чи по два. Далі втратив почуття міри. Були ночі, коли їх збиралося до двох десятків... Можете уявити собі, який там стояв галас... І це над спальнею моєї дружини. За таких умов їй важко було заснути...

- І вас ніколи не цікавило подивитися, що там робиться, мадам?

- Про це потурбувався мій чоловік.

- Із якими наслідками?

- Він вигнав Педро геть! Але все-таки дав певну суму грошей.

- І лише тоді ви вперше побачили малюнки на стінах?

Йонкер кивнув головою.

- Ви також, мадам? У такому разі ваш портрет мав [75] відкрити вам, що Педро був у вас закоханий. До речі, він ніколи до вас не залицявся?

- Якщо ви й далі провадитимете в цьому тоні, пане Мегре, я муситиму довести вашу манеру поводитися до відома мого посла,- суворо промовив Йонкер.

- Не забудьте також інформувати його і про тих осіб, котрі приходять до вас увечері і часом залишаються до ранку.

- А я гадав, що знаю французів...

- Я теж гадав, що знаю голландців...

- Будь ласка, припиніть цю суперечку,- втрутилася Мірелла.- Я розумію, що мого чоловіка дратують деякі запитання, а надто, коли йдеться про мене: І водночас можна зрозуміти пана комісара, якому видається дивним наш лад життя. Щодо тих жінок, пане Мегре, то я знала про них навіть до того, як ми побралися. Чоловіків, подібних до нього, безліч... Та більшість із них ховаються, навіть удають із себе поборників моралі... Але він стоїть за чесність та відвертість у таких справах. І я вбачаю в цьому шану моєму розумові та відданості.

«Все-таки не любові»,- подумав комісар.

- Тепер ви розумієте, в чому річ. Коли людині немає чого приховувати, її завжди можна впіймати на певних суперечностях. І деякі відповіді такої людини мо-

- жуть і справді здатися не досить точними.

- Гаразд, я поставлю вам цілком конкретне запитання. До котрої години ночі ви були вчора в малярні?

- Я повинна подумати... Коли я йду працювати, то не беру з собою годинника, а нагорі, як ви могли помітити, дзиґарів немає. Близько одинадцятої я відпустила сеою покоївку спати...

- Ви були тоді на третьому поверсі?

- Так. Вона прийшла запитати в мене, чи треба їй чекати, поки я лягатиму спати, щоб допомогти прибратися на ніч...

- Ви працюєте над тією картиною, яка й зараз на мольберті?

- Я довго шукала сюжету з рашкулем в одній руці, ганчіркою в другій...

- І який ви знайшли сюжет?

- Назвімо це «Гармонія». Абстрактний живопис не створюється як заманеться... Абстрактна картина потребує більше роздумів та шукань, аніж полотно реалістичне.

- Ми вже дійшли до одинадцятої... Що було далі? [76]

- Коли я прийшла до своєї кімнати, повернуло вже принаймні на другу.

- Ви не забули вимкнути світло в малярні?

- Здається, ні. Такі речі робляться машинально.

- На вас були ті самі хламида й тюрбан, що й сьогодні?

- Це мій старий купальний халат та звичайний махровий рушник. Адже мені було б кумедно купувати справжню художницьку блузу, як у професіоналів... Я ж лише аматорка...

- Ваш друг уже спав? Ви не пішли побажати йому на добраніч?

- Коли я лягаю пізніше, у нас це не заведено.

- Ви боїтеся застати його в товаристві котроїсь із його відвідувачок?

- Хоча б і так.

- Ну, у мене, здається, все...

Він відчув, як одразу розрядилася атмосфера в кімнаті, та з його боку це був лише випробуваний викрут. Він повільно запалив люльку, вдаючи, що думає, чи, бува, чого не забув.

- Щойно, пане Йонкер, ви з притаманним вам тактом зауважили, що мені годі збагнути психіку, вчинки та звички аматора й колекціонера живопису. З вашої бібліотеки я бачу, що ви стежите за всіма значними розпродажами. І багато купуєте, бо був час, коли змушені були складати в малярні картини, яким бракувало місця на стінах... Чи можу я з цього вивести, що ви продаєте ті картини, які вже вам не подобаються?

- Я зараз спробую порозумітися з вами остаточно. Певну кількість картин я успадкував од свого батька, який був не лише фінансистом, а й тонким і досвідченим колекціонером. Він один із перших відкрив чимало митців, за творами яких тепер ганяються всі музеї. Мої прибутки досить значні, та, певна річ, купувати все, що забагнеться, і мені не до снаги. Як більшість колекціонерів, я почав з порівняно недорогих картин, або, як то кажуть, другорядних творів великих митців... Потроху, в міру того, як ці полотна, дорожчали, а мої смаки ставали витонченішими, я спродував частину картин і купував інші, значніші...

- Даруйте, що я вас знову перебиваю. Ці операції тривають і досі?

- І триватимуть аж до моєї смерті. [77]

- А яким чином ви позбулися непотрібних вам картин?.. Надсилаєте їх до готелю «Друо» чи передаєте котромусь із торговців?

- За все життя я послав на публічний розпродаж лише дві картини. Там здебільшого розпродаються ті картини, які дісталися в спадок по смерті того чи того колекціонера. Справжні аматори діють інакше.

- Себто як?

- Справжній аматор знає ринок. Йому, наприклад, відомо, що той чи той музей у Сполучених Штатах чи котрійсь із країн Південної Америки шукає Ренуара або, скажімо, Пікассо блакитної доби. Коли йому потрібно позбутися якоїсь із таких картин, він налагоджує контакти...

- Ось декотрі з ваших сусідів бачили, як од вас виносять картини...

- Що могли бути й роботами моєї дружини...

- А чи не могли б ви, пане Йонкер, назвати мені імена кількох ваших покупців? Скажімо, тих, з якими-ви мали справу протягом останнього року...

- Ні.

Це не могло б прозвучати більш холодно та категорично.

- Чи повинен я з цього зробити висновок, що йдеться про контрабанду?

- Я не люблю цього слова. Просто в подібних, операціях потрібен максимум обережності. В більшості країн, приміром, існують обмеження на вивіз творів мистецтва, котрі оголошуються народним добром. Право першості щодо купівлі надається національним музеям тієї чи тієї країни, а в дозволі на вивіз картин, як правило, відмовляють. У салоні ви могли б бачити один із ранніх творів Кіріко, таємно вивезений з Італії, а також, хоч це вам може здатися абсолютно неймовірним, картину Мане... Тепер ви розумієте, чому я не можу назвати вам імена? До мене приходять, платять гроші, забирають картину. Що з нею буде потім - мене не стосується...

- І ви справді цього не знаєте?

- Я не хочу знати! Це вже не моя справа. Так само я- ніколи не питаю, якими шляхами надходить до мене та чи: та картина... Я купую її - і годі!

Мегре підвівся. У нього було враження, що він сидить тут цілу вічність, і вже мало не умлівав од задушливої атмосфери в цьому домі. До того ж комісара мучила [78] спрага, а розмова з Йонкером зайшла так далеко, що тепер він не сподівався на його віскі.

- Даруйте ще раз, мадам, що я перервав вашу роботу і зіпсував вам день...

У погляді Мірелли він прочитав німе запитання.

«А що буде далі? - немов промовляла вона.- Я добре знаю вашого брата. Ви нас тепер так не облишите, і ось я думаю, яку нову пастку ви приготували...»

Вона глянула на свого чоловіка і вже розтулила була рота, щоб сказати щось, та потім знову зиркнула на Мегре й ніби прошепотіла банальне:

- Дуже була рада з вами познайомитися...

Йонкер теж підвівся і, розчавивши в попільничці недопалену сигару, промовив:

- Даруйте, що мені не завжди вдавалося зберегти холоднокровність. Господар ніколи не повинен забувати своїх обов'язків...

Йонкер навіть забув подзвонити лакеєві, щоб той провів гостя, а натомість власною персоною рушив попереду комісара до виходу й відчинив двері. Надворі прохолодне повітря пахло вологістю й автомобільним перегаром. Навколо вуличних ліхтарів поставало кольорове гало.

Він очима відшукав вікна Марінетти Ож'є в будинку навпроти. Там було темно. Не було також світла і на другому поверсі, але за шибкою нерухомою плямою біліло обличчя дідугана.

Мегре мало не привітав як давнього друга добродія Маркле, вірного своїй повсякденній звичці чатувати. Він уже хотів був завітати до старого, але на нього чекали терміновіші справи.

Та навіть необхідність поспішати не завадила йому, перш ніж сісти в таксі на розі вулиці Коленкур, зайти ще раз до знайомої кав'ярні і один за одним вихилити два великих кухлі пива.

Книга: Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка

ЗМІСТ

1. Жорж Сіменон Жовтий "Ягуар" Переклад Миколи Мещеряка
2. 2. ОБІД У РЕСТОРАНІ «МАНЬЄР» Здавалось, мосьє Соже обрав...
3. 3. ЛЮБОВНІ СПРАВИ МАРШЕТТИ Дощ почав ущухати. Замість...
4. 4. ВІДВІДИНИ ГОЛЛАНДЦЯ - Алло! Голландське посольство...
5. 5. КІМНАТА З ХИМЕРНИМИ ФРЕСКАМИ В цю мить сталося щось...
6. 6. БОСИЙ ВИПИВАКА У невеличких кав'ярнях кожний завсідник...
7. 7. ОБРАНЕЦЬ МІРЕЛЛИ Темне волосся Еда Голлана було коротко...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate