Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Вождь – фахівець з масових психозів. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко


Розділ VIII СПОКУТА МАДАМ ДЕ КУЛЕВЕН

Дон Хуан де ла Фуенте, граф Медіанський, напівле-жачи на кушетці біля широкого квадратного вікна своєї розкішної каюти, розташованої на кормі, лінькувато перебирав струни прикрашеної бантом гітари й солодким баритоном співав не зовсім пристойну пісеньку, добре відому в ті дні в Малазі.

Граф був ще молодий - не більше тридцяти років, вишукано одягнений і мав чорні оксамитові очі, повні червоні губи, напівприкриті невеличкими вусами, й маленьку клинцювату борідку. Його обличчя, постава, одяг, манера триматися - все дромовляло про те, що він ласолюб, а опорядження каюти на великому сорокагарматному галео-ні було до пари її мешканцеві. Оливково-зелені стіни було прикрашено позолоченою різьбою із зображенням купідонів [425] і дельфінів, фруктів і квітів, а всі пілерси являли собою каріатид, зроблених у вигляді хвостатих русалок. Біля передньої стіни стояв красивий буфет, повнісінький золотого й срібного посуду, між дверима, що вели до двох менших кают уздовж лівого борту, висіла картина, на якій було зображено Афродіту, підлогу вкривав багатий східний килим, а другий, ще кращий - квадратний стіл, над яким висіла лампа з карбованого срібла. На полиці стояли книжки «Мистецтво кохання» Овідія(1), «Сатирикон» (2), твори Боккаччо (3) й Поджо (4)засвідчуючи класично розпусні нахили їхнього власника. Стільці, так само як і кушетка, на якій вивернувся дон Хуан, були оббиті кольоровою кордовською шкірою із золотим тисненням, і хоч у відкриті вікна вривався лагідний вітерець, що повільно гнав галеон уперед, повітря в каюті було задушливе від амбри й інших пахощів.

Пісенька дона Хуана вихваляла плотські втіхи й оплакувала папу римського, приреченого на безшлюбність серед навколишнього багатства.

Дон Хуан співав цю пісеньку капітанові Бладу, який сидів, спершись ліктем на стіл і поклавши одну ногу на сусідній стілець. На його смаглявому, горбоносому обличчі застигла посмішка, під якою, немов під маскою, він приховував нудьгу й відразу. На ньому був сірий, оздоблений срібною стрічкою камлотовий костюм з гардероба дона Хуана,- обидва вони були майже однакового зросту й віку й мали схожі фігури,- пишна чорна перука, що також належала дону Хуану.

До виникнення цієї неймовірної ситуації спричинився цілий ланцюг випадковостей, коли найзапекліший ворог Іспанії перетворився раптом на почесного гостя на борту іспанського галеона, що неквапливо повз Карибським морем у напрямку Підвітряних островів, до яких залишалось близько двадцяти миль. Зразу ж зауважимо: томний дон Хуан, який розважав свого гостя, був дуже далекий від того, щоб бодай запідозрити, для кого він співає.

(1) Публій Овідій Назон - римський поет, що жив на рубежі нової ери.

(2) «Сатирикон» - твір римського письменника Петронія (І ст. н. є.).

(3) Боккаччо - італійський письменник XIV ст., автор «Декаме-рону».

(4) Поджо Браччоліні - італійський письменник (XIV-XV ст. ст.).

Історія того, як Пітер Блад потрапив на галеон, викладена [426]

Пітом у корабельному журналі сумлінно, багатослівно і з нудними подробицями, потребує тут стислого переказу.

Тиждень тому, коли на острові Маргарита у відлюдній бухті пірати чистили кіль флагманського корабля «Ара-белла» від нарослих на ньому черепашок і водоростей, кілька дружніх карибських індіанців принесли капітанові Бладу звістку про те, що в затоці Каріако перебуває іспанська флотилія шукачів перлів, яка вже зібрала там багатий врожай.

Спокуса напасти на цю флотилію виявилась для Блада надто великою. Він носив у лівому вусі чималу довгасту перлину, що коштувала величезних грошей і була тільки -незначною часткою величезної здобичі, захопленої колись на такій же флотилії в Ріо де ла Хача. І от, спорядивши три піроги й відібравши зі своєї команди сорок чоловік, найбільш придатних для такого діла, Блад однієї ночі непомітно перетнув протоку між островом Маргарити й Мейном, простояв наступний день на якорі біля берега і надвечір крадькома рушив у затоку Каріако. Проте їх зненацька застукав корабель іспанської берегової охорони, про присутність якого в тамтешніх водах вони навіть не підозрювали.

Піроги поспішно повернули назад і кинулись у відкрите море. Швидко заходила тропічна ніч, але сторожовий корабель погнався за ними, відкрив вогонь і в друзки розніс благенькі човни, на яких сиділи нападники. Із сорока піратів частину було вбито, частина потонула, а решта, виловлена іспанцями з води, попала в полон. Сам Блад провів ніч, ухопившись за великий уламок піроги. Свіжий південний бриз, що знявся на заході сонця, а також морська течія зробили чудо й викинули його на світанку, виснаженого, задубілого від холоду і добре просоленого від тривалого перебування у воді, на берег одного з крихітних острівців з групи Германських островів.

Цей острівець з рідко розкиданими кокосовими пальмами й кущами алое мав півтори милі в довжину й менше ніж милю в ширину і був, по суті, безлюдний, бо населяли його тільки морські птахи та черепахи. Але сталося так, що коли Блад попав на нього, там в цей час мешкало двоє нетяг-іспанців. Ці нещасні втекли на вітрильній пінассі з англійської колонії Сент-Вінсент, де їх було ув'язнено. Необізнані з навігацією, вони довірились морській стихії, й місяць тому, коли у них уже давно закінчилась вода й харч і їм загрожувала видима смерть [427] від спраги й голоду, їх випадково викинуло на цей острівець. Не наважуючись після цього плисти далі, вони підтримували своє існування черепашками, знаходячи їх між прибережних скель, кокосовими горіхами, диким бататом та ягодами.

Капітан Блад, який не був певен, що іспанці, навіть перебуваючи в такій відчайдушній скруті, не переріжуть йому горлянку, коли дізнаються, хто він такий, назвався голландцем Пітером Вандермейєром, розповів, що його бриг зазнав аварії по дорозі на Кюрасао і, крім батька-голландця, привласнив собі ще й матір-іспанку, щоб пояснити не тільки своє голландське ім'я, а й чудове знання іспанської мови.

Знайшовши пінассу в доброму стані, Блад завантажив її чималою кількістю батату й черепашачого м'яса, яке він сам прокоптив на багатті, набрав у барильця води й разом з обома іспанцями подався в море. З сонцем і зірками він тримав курс на схід до Тобаго, розраховуючи знайти притулок у тамтешніх голландських поселенців, які поводились досить нейтрально. Проте своїм довірливим супутникам він з обережності сказав, що вони йдуть на Тринідад.

Та Тім не судилось потрапити ні на Тринідад, ні на Тобаго. На третій день подорожі, на превелику радість іспанців і майже відчай капітана Блада, їх підібрав іспанський галеон «Естремадура». Блад спершу був майже у у відчаї, проте не мав ради і сміливо вирішив покластись на долю, сподіваючись, що в такому лахмітті, в якому він піднявся на борт галеона, його не впізнають. Коли його спитали, хто він такий, Блад повторив вигадку про аварію брига, про своє голландське походження й мішану кров, і вирішивши, що коли він уже грає, то треба грати крупно, сказав, що його іспанська мати належить до най-благороднішої іспанської родини Трасмієра з роду герцога Аркоського, отже й він, Блад, є, таким чином, родичем цього герцога.

Бладна манера поводитись, якій не могло зашкодити навіть лахміття на тілі, сміливе горбоносе обличчя, смаглява шкіра й чорне волосся, а найбільше бездоганна, вишукана іспанська мова змусили іспанців повірити йому. А оскільки він бажав усього-на-всього, щоб його висадили на берег в якій-небудь голландській або французькій колонії, звідки він міг би продовжити свою подорож на Кюрасао, не було ніяких підстав запідозрювати його в брехні. [428]

На сибарита дона Хуана де ла Фуенте, командира галеона «Естремадура», розповідь підібраного в морі джентльмена про його високі зв'язки справила неабияке враження, тому він прийняв Блада дуже гостинно, надавши у його розпорядження весь свій багатий та вишуканий гардероб і окрему каюту по сусідству зі своєю, і тримався з ним як з людиною, що займає таке ж високе становище, як і він сам. Цьому сприяло також і те, що Пітер Вандермейєр явно припав дону Хуану до серця. Іспанець попросив у Блада дозволу називати його доном Педро, щоб підкреслити його іспанське походження, присягаючись, що кров якихось Вандермейєрів розчинилась у крові Трасмієрів. Говорячи на цю тему, іспанський джентльмен дозволив собі кілька лайливих слів. Взагалі лайка природно й щедро линула з вуст дона Хуана з будь-якого приводу, і четверо молодих офіцерів знатного походження, які обідали й вечеряли за командирським столом, охоче наслідували цей приклад.

Блад міг іноді пробачити погані схильності вісімнадцятирічним молодикам, вважаючи, що час їх виправить, але в цьому тридцятилітньому чоловікові вони здалися йому безмежно огидними. Під вишуканими манерами й елегантною зовнішністю іспанця вгадувались душевний бруд гульвіси й розпусника. Та Пітер Блад був далекий від того, щоб виказати свою зневагу. Навіть більше, заради власної безпеки і щоб випадково не зіпсувати того враження, яке він з самого початку справив на капітана, Блад був змушений пристосовуватись до товариства і удавати з себе таку ж розбещену людину, як і вони.

Все це призвело до того, що протягом тих днів, поки галеон, майже заштилівши в тропічному морі, ледве повз на північ під усіма вітрилами, які часто зовсім не вловлювали руху повітря й мертво висіли на щоглах, між доном Хуаном і доном Педро виникло щось схоже на дружбу. Багато що захоплювало дона Хуана в його новому приятелі - очевидна сила м'язів і міцність духу, глибоке знання людей і світу, швидкий розум і трохи цинічна філософія. Вони щодня проводили разом довгі години, і їхня дружба, здавалося, зростала з такою ж швидкістю, як і все інше в цьому тропічному кліматі.

Отак і сталося, що Пітер Блад уже шостий день перебував почесним гостем на кораблі, на якому б він мандрував у кайданах, якби виникла бодай найменша підозра, хто він є насправді. А поки командир цього корабля набридав [429] йому сороміцькими пісеньками, Блад розмірковував над усією кумедністю цієї ситуації, якій, проте, він залюбки поклав би край при першій же нагоді.

Коли співи припинились і дон Хуан, узявши із срібної скриньки, що стояла коло нього, перуанську цукерку, заходився її жувати, капітан Блад завів мову про те, що його цікавило. Пінассу, в якій він мандрував разом з іс-панцями-втікачами, галеон тягнув на буксирі, і Блад подумав, що настав час знову скористатися з неї.

- Ми тепер десь на траверсі Мартініки,- зауважив він.- І до берега не більше шести чи семи ліг.

- Цілком можливо, і все через цей клятий штиль. Я своїми легенями міг би надути вітрила краще, ніж цей бриз.

- Ви, певна річ, не можете заходити в порт заради мене,- мовив Блад. Саме в той час між Францією і Іспанією точилась війна, що й була, як він здогаду вас я, однією з причин перебування дона Хуана в цих водах.- Але при такому спокійному морі я можу легко добутись до берега в тому ж човні, на якому плив. Що ви скажете, доне Хуан, коли я залишу вас сьогодні ввечері?

- Чому раптом такий поспіх? Хіба ми не домовилися, що я доставлю вас на Сен-Мартен?

- Домовились. Але, добре подумавши, я згадав, що кораблі рідко туди заходять і я можу надовго там затриматись, поки знайду судно на Кюрасао, в той час як з Мартініки...

- О ні,- вередливо перебив його хазяїн.- Ви, з вашого дозволу, вийдете на Марі-Галанте, куди мені треба зайти в справах, або, якщо захочете, на Гваделупі, думаю, вам так буде. зручно. Але, присягаюсь, раніше я вас не відпущу.

Капітан Блад перестав натоптувати люльку запашним тютюном з глека у вигляді скрученого листка, що стояв на столі.

- Ви маєте справи на Марі-Галанте? - Блад був такий здивований, що аж облишив попередню тему розмови, хоч для нього особисто вона мала неабияке значення.- Які ж справи можуть бути між вами й французами?

Дон Хуан таємниче всміхнувся.

- Воєнні справи, друже. Хіба ж я не командир військового корабля?

- Ви збираєтесь вчинити напад на Марі-Галанте? Іспанець відповів не зразу. Його пальці м'яко торкались гітарних струн, на повних червоних губах все ще [430] блукала усмішка, але тепер у ній з'явилось щось жорстоке, а чорні очі спалахнули.

- Гарнізоном у Бас-Тері командує одна тварюка на ім'я Кулевен, з яким я мушу звести рахунки. Цілий рік я збирався це зробити, і тепер нарешті день розплали скоро настане. Війна надає мені таку можливість. Одним ударом я влаштую свої справи й прислужусь Іспанії.

Блад викресав вогню й розпалив люльку. Він вважав, що ризикувати великим військовим кораблем, нападаючи на таке дрібне поселення, як Марі-Галанте, зовсім не означає похвально служити Іспанії. Та коли він по хвилі озвався знову, то нічим не зрадив своїх думок, хоч про свою висадку на Мартініці більше не прохопився й словом.

- Перебування на борту корабля підчас бою дещо додасть до мого життєвого досвіду. Таке, мабуть, довго пам'ятатиметься, як, звичайно, гармати Бас-Тери не пустять нас на дно..

Дон Хуан розсміявся. Незважаючи на всю свою розбещеність, він, очевидно, був не з боязких, і наступний бій не дуже його лякав. Навпаки, він ніби сповнював іспанця радістю. Ця радість ще збільшилась, коли надвечір нарешті бриз посвіжішав і вони пішли швидше. Того вечора в капітанській каюті «Естремадури» завдяки галасливим зусиллям дона Хуана панував піднесений настрій. Річкою лилося міцне іспанське видно, раз у раз вибухав сміх.

Капітан Блад прийшов до висновку, що французький управитель Марі-Галанте, певне, й справді заборгував дону Хуану дуже багато, якщо вже саме тільки очікування зведення рахунків викликає в іспанця таку бурхливу радість. Що ж до особистих симпатій Блада, то вони були на боці французьких поселенців, бо ті мали зазнати одного з тих жахливих нападів, які накликали на іспанців заслужену ненависть в усьому Новому Світі. Та він був безсилий не тільки щось зробити, а навіть вимовити на їхній захист бодай слово. Натомість він мусив приєднатись до цих огидних веселощів з приводу наступної різанини й пити за вічні пекельні муки для всіх французів взагалі й полковника Кулевена зокрема.

Вранці, вийшовши на палубу, капітан Блад побачив на відстані десяти-дванадцяти миль по лівому борту довгу берегову смугу острова Домініка,, а далеко попереду - невиразні обриси сірого громаддя, що, як він знав, було горою в центрі круглого острова Марі-Галанте. Отже, вночі, [431] проминувши Домініку з півдня, вони вийшли з Каріб ського моря в Атлантичний океан.

Дон Хуан у чудовому настрої, не зіпсованому навіті нічною пияткою, підійшов до Блада, який стояв на кормі, й повідомив його про все те, що Блад знав і без нього, але з обережності не показував своїх знань.

Години зо дві вони йшли, не змінюючи курсу й тримаючись під частиною вітрил прямо по вітру. Коли ж до острова, що наче зелена стіна піднімався з бірюзового моря, залишилось миль з десять, різкі слова команд і боцманські свистки привели матросів у рух. Над палубою «Естремадури» напнули сітку для захисту під час бою уламків рангоута, з гармат зняли свинцеві чохли, під-тягли до них ящики з ядрами й цеберки з водою.

Стоячи поряд з доном Хуаном біля різьбленого поруччя, капітан Блад з цікавістю й неначе схвально дивився, як мушкетери в панцирах і шпичастих шолома шикуються на шкафуті. Дон Хуан тим часом пояснював йому значення речей, на яких Блад розумівся краще, ніж будь-хто інший.

Коли вибило вісім склянок, вони спустились униз пообідати. Дон Хуан був тепер, перед близьким боєм, не такий галасливий і веселий. Обличчя його трохи зблідло, рухи тонких гарних рук зробилися неспокійні, в оксамитових очах з'явився гарячковий блиск. Він їв мало і квапливо, але пив багато і ще сидів за столом, коли один з офіцерів, кремезний і присадкуватий юнак на ім'я Вера-гуас, який ніс вахту, з'явився в каюті й повідомив капітана, що час приймати команду.

Дон Хуан підвівся з допомогою стюарда негра Абсоло-ма, швидко надів панцир із сталевим шоломом і піднявся на палубу. Капітан Блад пішов разом з іспанцем, хоч той не радив йому з'являтись нагорі без сталевого обладунку. «Естремадура» була вже на відстані трьох миль від порту Бас-Тер. Вона не викинула ніякого прапора, не бажаючи, із зрозумілих причин, показувати свою приналежність до певної країни, хоч її і так було видно з обрисів корпусу та оснащення. Коли відстань між кораблем і островом скоротилась до милі, дон Хуан зміг роздивитись у підзорну трубу всю гавань з широким входом і заявив, що не бачить там жодного військового корабля. Отже, в наступному двобої їм протистоятиме тільки самий форт. Гарматне ядро, впавши тієї миті перед носом «Естремадури», показало: командує фортом людина, яка розуміє, що їй робити. Незважаючи на такий цілком певний [432] сигнал лягти в дрейф, «Естремадура» й далі рухалась уперед і була зустрінута залпом з дванадцяти гармат. Проте, не діставши ніяких пошкоджень, вона не ухилилась від курсу і не відкрила вогню, і дон Хуан заслужив за це мовчазне схвалення капітана БлаДа. Корабель, витримавши й другий залп форту і так само не відкриваючи вогню, наблизився до нього майже впритул. Тоді він дав залп з гармат одного борту, зробив вправний поворот оверштаг і дав ще один залп з гармат другого борту, після чого, тримаючись круто, до вітру, відійшов, щоб перезарядити гармати. В цей час він підставляв французьким канонірам лише свою корму, а це була невелика мішень, і влучити в неї було важко.

Коли корабель знову повернувся, щоб піти вдруге в атаку, за його кормою, крім пінасси, яка добре прислужилась капітанові Бладу в його мандрах, тяглося на буксирі ще три шлюпки, спущені на воду з палуби корабля з допомогою утлегаря.

Під час другої атаки на «Естремадурі» було пошкоджено бізань-рею і потрощено прикрашені різьбою високі надбудови на баці. Та це нітрохи не засмутило дона Хуана, який, керуючи кораблем з великим знанням справи, вгатив у форт два потужних бортових залпи з двадцяти гармат кожен, та ще й так влучно, що на якийсь час змусив форт зовсім замовкнути.

Після цього корабель знову відійшов, а коли повернувся, у шлюпках за його кормою було повно мушкетерів. Він наблизився на відстань не більше ста ярдів від високої скелі, яка стояла в морі перед фортом, і зупинився там під таким кутом, щоб його не можна було поцілити з гармат, прикриваючи висадку мушкетерів на берег. Загін французів, що вибіг був з напівзруйнованої фортеці, щоб перешкодити висадці, було скошено картеччю. За мить іспанці опинились уже на березі й дерлись положистим схилом до форту, а порожні шлюпки повернули назад по підкріплення.

Поки відбувались ці події, дон Хуан знов просунувся із своїм кораблем уперед і дав ще один бортовий залп по форту, щоб відвернути увагу його захисників від мушкетерів на березі і посіяти розгубленість і відчай. Йому відповіло чотири чи п'ять гармат, і дванадцятифунтозе ядро розщепило фальшборт, але корабель знову відійшов, не діставши більше ніяких пошкоджень, а потім повернув до берега, щоб зустріти шлюпки. Та не встигло підкріплення сісти в них, як мушкетна стрілянина на березі припинилась. [433] Потім над морем розляглись радісні крики іспанців, і майже відразу ж удари молотів по металу сповістили про те, що беззахисні гармати форту виведено з ладу.

До цієї миті капітан Блад залишався вього-на-всього холодним спостерігачем за перебігом подій, в яких розбирався з великим знанням справи. Але тепер його думки звернулись до того, що неодмінно повинно було статися після перемоги іспанців, і він, хоч і був суворим, озлобленим піратом, аж здригнувся, знаючи звичаї іспанської солдатні під час подібних набігів і маючи уявлення про те, який негідник їхній командир. Для Блада війна була війною, і з жорстоким ворогом він сам був безжальний. Але з плюндруванням поселень жорстокою, розлюченою солдатнею, із звірячим поводженням з мирними поселенцями та їхніми жінками він ніколи не міг змиритись.

Та було цілком зрозуміло, що дона Хуана де ла Фуен-те, цього гарно вихованого іспанського джентльмена, нітрохи не мучило сумління. Його темні очі аж горіли з нетерплячки, і він зійшов на берег разом з новим підкріпленням, щоб особисто очолити напад. В останню хвилину він зі сміхом запросив свого гостя супроводжувати його, обіцяючи йому рідкісну розвагу й надзвичайно цікаве збільшення життєвого досвіду. Блад опанував свої почуття й залишився зовнішньо абсолютно спокійним.

- Моя національна приналежність забороняє мені йти з вами, доне Хуан. Голландія не воює з Францією.

- Та хто знатиме, що ви голландець? Станьте хоч раз іспанцем, доне Педро, й повеселіться досхочу. Хто про це знатиме?

- Я знатиму,- відповів Блад.- Це справа честі. Дон Хуан витріщився на нього як на дивака.

- Ну, тоді вам доведеться бути жертвою власної делікатності,- проказав він і, все ще сміючись, спустився по забортному трапу в шлюпку, що чекала на нього.

Капітан Блад залишився на кормі, звідки добре бачив містечко на березі не далі як за милю від «Естремадури», яка вже кинула якір на рейді. З усіх офіцерів на борту лишився тільки один Верагуас, а з матросів - не більше чотирнадцяти-п'ятнадцяти чоловік. Але всі вони пильно стежили за подіями на березі, і про всякий випадок серед них був досвідчений гармаш.

Дон Себастьян Верагуас проклинав свою долю за те, що його залишили на кораблі й він не потрапив до берегового загону, і з жалем говорив про брудні розваги, до [434] яких би він прилучився, бувши на березі. Це був міцний, натоптаний хлопець років двадцяти п'яти з великим носом і важким підборіддям. Він самовдоволено базікав усякі дурниці, а капітан Блад тим часом дивився, що робиться в маленькому селищі. Навіть з такої відстані до корабля долинав жахливий крик, бо там уже хазяйнували іспанці, чимало будинків горіло. Капітан Блад надто добре знав, які неподобства чинять у селищі солдати, підбурювані іспанським джентльменом, і він багато дав би за те, щоб мати зараз під рукою сотню своїх піратів, з якими він стер би на порох оцей іспанський непотріб. Він дивився на селище, й обличчя його було похмуре. Одного разу він уже був свідком такого нападу й заприсягся тоді, що ніколи жоден іспанець не матиме від нього пощади. Він порушив цю присягу, але тепер знов дав собі слово, що в майбутньому неухильно її дотримуватиметься.

А тим часом молодий іспанець біля нього, якого він з радістю задушив би власними руками, закликав усе небесне воїнство, щоб воно засвідчило його незадоволення тим, що його немає на березі, в тому пеклі.

Нападники повернулись увечері тим самим шляхом, яким пішли,- повз мовчазний тепер форт,- і сіли в шлюпки, щоб подолати сотню ярдів смарагдово-зеленої води між берегом і кораблем, який стояв на якорі. Галасливі, радісно збуджені, вони, повертаючись, співали; серед них було кілька поранених, набагато більше - розчерво-нілих від вина та рому, але всі були навантажені награбованим добром. Вони сипали брудними жартами, розповідаючи про те спустошення, що його вони залишили позад себе, і ще брудніше вихвалялись вчиненими мерзо-тами. Ніякі пірати в світі, думав Блад, не змогли б перевершити їх у брутальності й жорстокості. їхній напад завершився цілковитим успіхом.

Нарешті з останньою шлюпкою на корабель повернувся дон Хуан. Поперед нього бортовим трапом піднялось двоє матросів, несучи щось важке, і незабаром Блад розпізнав, що то була жінка - її голову й плечі було загорнуто плащем. Під темними складками плаща Блад побачив край зеленої шовкової спідниці і ноги в шовкових панчохах і вишуканих черевичках на високих підборах. Дедалі більше дивуючись, він зробив з побаченого висновок, що жінка знатна особа.

Дон Хуан, обличчя й руки якого були чорні від про-хового диму, піднявся зразу ж за ними. Стоячи на верхньому щаблі трапа, він скомандував: [435]

- До мене в каюту!

Блад бачив, як жінку пронесли палубою крізь натовп матросів, що шкірили зуби й непристойно жартували, і вона на руках своїх викрадачів зникла внизу.

Яким би капітан Блад не був по відношенню до чоловіків, але по відношенню до жінок він незмінно виявляв себе лицарем. І це, можливо, в ім'я чарівної дами з Барбадоських островів, для якої, на його думку, він був нічим, але образ якої надихав його на такі шляхетні вчинки, що, здавалось би, були просто неможливі для пірата. Це почуття лицарства заговорило у ньому з нездоланною силою. Якби він безоглядно й сліпо піддався йому, він тут же як стій накинувся б на дона Хуана і таким чином зразу позбавив би себе можливості допомогти нещасній бранці. її присутність на кораблі ні для кого не зосталася таємницею. Вона була особливою здобиччю* яку цей розпусник, командир корабля, залишив для себе, і на саму думку про це Блад аж похолов.

Та все ж, коли Блад спустися з корми і йшов палубою до трапа, що вів униз, обличчя його було спокійне, і він усміхався. Тут він приєднався до офіцерів, троє з яких супроводжували дона Хуана на берег, а четвертим був Верагуас. Вони говорили всі разом, перебиваючи один одного, і весело сміялись. А темою їхніх схвальних жартів була зіпсованість дона Хуана.

Вони гуртом вдерлись до капітанової каюти. Останнім увійшов Блад. Слуга-негр накрив стіл для вечері, як завжди, на шістьох і засвітив велику срібну лампу. Саме в цей час сонце зайшло і зразу ж запали сутінки.

Дон Хуан з'явився на порозі однієї з кают лівого борту. Зачинивши за собою двері, він на якусь хвилину непорушно застиг на місці, спершись на них спиною і недовірливо оглядаючи офіцерів, що непрохано з'явились до нього. їхня присутність змусила його повернути в цих дверях ключ, вийняти його й покласти в кишеню. З цієї меншої каюти, де, як легко було здогадатись, перебувала викрадена дама, не долинало ні звуку.

- Слава богу, вона нарешті вгамувалась,- засміявся один з офіцерів.

- Авжеж, виснажилась від крику,- пояснив другий.- Боже! Це ж якась дика кішка. Жінка вона з вогнем - адже як билась і дряпалась! Справжнє маленьке чортеня, яке варто приручити. Я тобі заздрю, Хуане.

Верагуас вигукнув, що така здобич і має належати такому блискучому флотоводцеві, як дон Хуан, і, поки [436] сипалися сумнівні дотепи й жарти, дон Хуан, похмуро й замислено посміхаючись, сказав усім сідати за стіл.

- Якщо ви не заперечуєте, ми сьогодні повечеряємо нашвидкуруч,- оголосив він, знімаючи свій обладунок, і ці слова викликали нову бурю веселощів: сміялися з його квапливості, глузували з бідної жертви за замкненими дверима.

Коли нарешті всі посідали за стіл, капітан Блад дозволив собі привернути до себе увагу дона Хуана, спитавши:

- Ну, а як з полковником де Кулевеном? Гарне обличчя іспанця спохмурніло:

- Прокляття на нього! Його не було в Басетеррі, він організовує оборону в Ле Кармі.

Звівши брови, Блад трохи співчутливо промовив:

- Отже, незважаючи на всі ваші відважні зусилля, вам не вдалося звести з ним рахунків?

- Не зовсім так, не зовсім.

- Присягаюсь небом, ти помиляєшся! - вигукнув хтось із сміхом.- Мадам де Кулевен винагородить тебе за все!

- Мадам де Кулевен? - перепитав Блад без особливої потреби, оскільки погляди, спрямовані на замкнені двері каюти, робили таке запитання зайвим. Блад тихо засміявся.

- Ну, це...- він затнувся,- це витончена помста, доне Хуан, хоч я й не знаю, яка була образа.- І хоч душу йому пекло вогнем, він неголосно і ніби схвально засміявся знов.

Дон Хуан стенув плечима й зітхнув:

- Але все ж таки шкода, що я його не спіймав і не змусив заплатити за все повною мірою.

Та капітан Блад не дав розмові припинитись на цьому.

- Якщо ви справді так ненавидите цього чоловіка,- провадив він далі,- то подумайте про ті муки, на які ви його прирекли, виходячи, звичайно, з того, що він кохає свою дружину. Навіть смерть ніщо порівняно з ними.

- Можливо, можливо.- Дон Хуан був сьогодні небалакучий. Здавалось, невдача на березі псує йому настрій, він хотів, щоб усі швидше пішли геть.

- Налий мені вина, Абсоломе. Боже мій, пити хочеться, .аж пече.

Негр налив усім вина. Дон Хуан вихилив свій повний по вінця келих одним духом. Блад наслідував його приклад, і Абсолом наповнив келихи знову. [437] Блад виголосив на честь командира іспанського корабля багатослівний тост. Мовляв, хоч він не великий знавець морських битв, а все ж таки після того, що бачив, просто не може уявити, щоб хоч один капітан на світі міг провести бій так, як це зробив дон Хуан.

Дон Хуан вдячно всміхнувся, всі залюбки перехилили свої келихи, і їх знову було наповнено вином. Іспанці жваво гомоніли, сміялись, а Блад поринув у думки.

Він думав про те, що скоро вечеря закінчиться і дон Хуан пожене їх усіх по своїх каютах. Каюта капітана Блада була поряд з великою каютою з правого борту. Та чи дозволить тепер капітан, щоб гість перебував так близько? Якщо дозволить, він ще зможе допомогти цій нещасній леді, він уже знає, як це зробити. Але ж є небезпека, що на цю ніч його пошлють в яке-небудь інше місце.

Він змусив себе пожвавішати, безцеремонно втрутився в розмову, галасливо зажадав вина, потім ще, в чому його охоче підтримали офіцери, яким довелось добряче попотіти сьогодні в бою. Після цього він знову заходився вихваляти майстерність і відвагу дона Хуана, але незабаром усі помітили, що мова його зробилась малозрозумілою, а язик заплітається; двічі він гикнув і, безглуздо усміхаючись, кілька разів повторив одне й те саме.

За це товариство взяло капітана Блада на глузи, що дуже його роздратувало, й він звернувся до дона Хуана з проханням пояснити цим веселим і явно напідпитку джентльменам, що він, Блад, в усякому разі тверезий. Та його мова ставала дедалі незрозумілішою.

Коли Верагуас зауважив капітанові Бладу, що він п'яний, Блад розлютився й нагадав усім присутнім, що він голландець і, отже, належить до нації великих пияків. Він береться перепити будь-кого на всьому Карібському морі. Аби довести це, він хвальковито зажадав ще вина, випив і досить швидко замовк. Його повіки обважніло опустились, тіло якось обвисло і, на превелику радість товариства, цей безсоромний хвалько сповз із свого стільця й залишився лежати на підлозі, навіть не роблячи спроб підвестися.

Верагуас зневажливо й безцеремонно поворушив його ногою. Капітан Блад не виявляв ознак життя. Він лежав нерухомий, мов колода, і хрипко дихав.

Дон Хуан рвучко підвівся з-за столу.

- Віднесіть цього йолопа в ліжко. Та й самі йдіть звідси всі до одного. [438]

Дона Педро, що так і не прийшов до тями, із сміхом і не дуже обережно віднесли до його каюти. Розв'язавши йому хустку на шиї, офіцери вийшли з каюти й зачинили за собою двері. Потім, підкоряючись наказові дона Хуана, який він повторив, усі вони, голосно перемовляючись і гупаючи чобітьми, пішли геть, а командир корабля замкнув за ними двері.

Залишившись на самоті, він повільно підійшов до столу й хвилинку постояв, прислухаючись до веселих голосів, що віддалялися по трапу. Його келих стояв напівпорожній. Він узяв його й випив. Потім, поставивши келих на стіл, він неквапливо витягнув з кишені ключ від каюти, де сиділа замкнена мадам де Кулевен. Підійшовши до дверей, дон Хуан вставив ключ у замкову щілину . й повернув його. Та перш ніж він устиг відчинити двері, якийсь звук, що почувся позаду, змусив дона Хуана обернутися.

Біля дверей своєї каюти, прихилившись до перебірки, стояв його п'яний гість. Одяг на ньому був розхристаний, в очах застигла порожнеча, він ледве тримався на ногах і тільки якимось дивом не втрачав рівноваги від легенької хитавиці.

Він поворушив губами, неначе його занудило, і, плямкнувши, розтулив їх.

- Ко... котра година? - не до речі запитав він. Напружено-сердитий погляд дона Хуана злагіднів, він

навіть усміхнувся, хоча й трохи нетерпляче. П'яний гість знову пробелькотів:

- Я:., я... я щось не пам'ятаю...- Тут він відірвався від перебірки і хитнувся вперед.- Тисяча чортів! Я... я хочу ще випити!

- Ану гайда в ліжко! В ліжко! - вигукнув дон Хуан.

- В ліжко? Ав.... авжеж у ліжко. Куди ж... іще? Га? Але спочатку... кухоль вина.

Він добрався до столу. Тоді, хитаючись, неначе його щось штовхало зсередини, зробив ще кілька кроків і зупинився якраз навпроти іспанця, який сердито й зневажливо дивився на нього своїми оксамитовими очима. Блад знайшов келих і глек - важкий, інкрустований емаллю срібний глек з двома ручками на довгій шийці,, що нагадував формою амфору,- налив собі вина, випив, поставив келих на стіл, похитнувся й простягнув праву руку вперед, ніби для того, щоб утримати рівновагу. При цьому його рука, шукаючи опори, опустилась на шийку срібного глека. [439]

Дон Хуан, який весь час нетерпляче й зверхньо стежив за капітаном Бладом, можливо, і встиг в якусь частку секунди вловити, як з обличчя гостя зник вираз байдужої бездумності, а блакитні очі, холодні й жорстокі, мов сапфіри, блиснули з-під чорних брів. Та наступної миті, перш ніж мозок дона Хуана встиг усвідомити те, що вловив погляд, срібний глек з неймовірною силою впав на його чоло, і капітан «Естремадури» перестав будь-що відчувати.

Капітан Блад, в ході чи на обличчі якого тепер не було й сліду сп'яніння, швидко обійшов круг столу й опустився на одне коліно біля чоловіка, що впав під його ударом. Дон Хуан непорушно лежав на барвистому східному килимі, його вродливе обличчя набрало землисто-блідого відтінку, між напівзаплющеними очима з рани на лобі цебеніла кров. Капітан Блад роздивлявся на справу своїх рук без жалю й каяття. Адже удар, завданий так зненацька, пояснювався не страхом Блада за себе, а страхом за безпорадну жінку, яка сиділа в каюті з лівого борту. Через неї він не міг ризикувати, не міг дозволити дону Хуа-ну зчинити тривогу. Хоч як би там було, цей жорстокий, безсердечний розпусник не заслуговував на те, щоб з ним поводилися чесно.

ч Капітан Блад рвучко підвівся, потім нахилився і схопив іспанця під пахви. Піднявши обважнілий тулуб дона Хуана, він потягнув його по килиму до кормового вікна, за яким пропливала тепла фіолетова тропічна ніч. Взявши дона Хуана на руки, Блад виліз на скриню. На якусь мить він поклав свій важкий вантаж на підвіконня, потім штовхнув його вперед і, вхопившись за пілерс, перехилився далеко вперед, щоб простежити, як падатиме тіло.

Сплеск за кормою потонув у дзюркотінні води вздовж бортів корабля. На мить, коли тіло торкнулося блискучої поверхні моря, його обриси чітко вирізнилися темною плямою і зразу ж зникли. Бульбашки, що світилися, фосфоресціюючи, піднялися і лопнули в ясному струмені за кормою, потім усе знову стало таким, як і було.

Капітан Блад все ще стояв, перехилившись далеко вперед, і дивився вниз, коли позад нього в каюті почувся голос, від якого він аж здригнувся. Він рвучко випростався й насторожився, але не обернувся. Вірніше, він уже почав був повертатись, але завмер, все ще тримаючись за пілерс і, як і перше, стоячи спиною до каюти.

Голос, який почув капітан Блад, належав жінці. Звучав він ніжно, м'яко, заклично, а слова були французькі: [440]

- Хуане! Хуане! Де ж ти? Що ти там робиш? Я чекаю тебе, Хуане!

Здивування капітана Блада поступилось місцем роздумам, і він стояв на місці, чекаючи подальших слів, які допомогли б йому бодай що-небудь зрозуміти. Голос почувся знову, цього разу в ньому пролунала наполегливість:

- Хуане! Ти мене чуєш, Хуане?

Капітан Блад швидко обернувся й побачив біля відчинених дверей каюти високу, вродливу жінку років двадцяти п'яти. Вона була напіводягнута, і її розпущене волосся золотою хвилею розсипалось по білих плечах. Блад уявляв собі цю жінку охопленою жахом, безпорадною, можливо, зв'язаною в каюті, де цей іспанський ґвалтівник замкнув її. Саме через цю уявну картину, нестерпну для його лицарської натури, він і зробив те, що зробив. І ось нещасна бранка стояла перед ним, і вона була не тільки вільна, вона не тільки з власної волі вийшла з каюти, але ще й кликала до себе дона Хуана таким голосом, яким кличуть тільки коханого.

Капітана Блада пойняв жах. Жах від думки про свій вчинок, про ту страшну криваву помилку, якої він допустився, поспішивши, мов мандрівний лицар, перебрати на себе роль провидіння.

А потім у його душі виник ще більший жах, перед яким перший просто збляк: жах перед цією жінкою, яку він раптом збагнув. Цей страхітливий напад на Бас-Тер було здійснено лише для того, щоб приховати її втечу з коханим і, очевидно, за її бажанням. А все інше - насильницьке перенесення на борт корабля, ув'язнення в каюті - було всього-на-всього частиною огидної комедії, яку вона розіграла - розіграла на тлі пожеж, насильств і вбивств, до яких вона залишилась настільки бездушно глухою, що могла тепер пестливо спокійно вимовляти ім'я свого коханого.

І заради цієї фурії, що незворушно йшла через кров і трупи сотень людей до задоволення своїх бажань, він забруднив руки! Його лицарський подвиг перетворювався на ганьбу.

Він аж здригнувся, дивлячись на цю жінку, а вона, раптом побачивши перед собою його суворе горбоносе обличчя й блакитні, мов крига, очі, що належали явно не дону Хуану, ойкнула й відсахнулась назад, щільніше загортаючи на пишних грудях тонку шовкову сорочку.

- А ви хто такий? - вимогливо спитала жінка.- Де дон Хуан? [441]

Блад зіскочив із скрині на підлогу. У виразі його обличчя з'явилось щось недобре, від чого її здивування змінилось тривожним передчуттям лиха.

- Ви мадам де Кулевен? - спитав Блад по-французь-ки. Цього разу він не повинен помилитись.

Жінка кивнула головою.

- Так, так.- Вона говорила нетерплячим тоном, але в її очах застиг страх.- Хто ви такий? Чому ви мене питаєте про це? - Вона тупнула ніжкою.- Де дон Хуан?

Капітан Блад знав, що, як правило, правда - найко-ротший шлях, і він став на нього. Тицьнувши великим пальцем через плече, він промовив:

- Я тільки що викинув його через оце вікно.

Вона ошелешено дивилась на спокійно-холодного чоловіка перед собою й відчувала в усій його постаті таку жорстоку суворість, що не могла не повірити його словам.

Раптом вона закричала. Та цей крик не тільки не стривожив Блада, він навіть не розчулив його. Блад озвався знов, і, скоряючись нестерпно пронизливому погляду його очей, гострих, як вістря шпаги, вона стихла й почала слухати.

- Ви, мабуть, гадаєте, що я - один з приятелів дона Хуана. Можливо, навіть вважаєте, що я вбив його, поласившись на цінну здобич, яку дон Хуан захопив для себе сьогодні в Бас-Тері. Але ви помиляєтесь. Обдурений, як і всі інші, комедією, ніби вас силоміць доставлено на корабель, я повірив, що ви - нещасна жертва розпусника й сластолюбця, і пожалів вас. Щоб урятувати вас від жахливої долі, я вбив його. А тепер,- додав він з гірким усміхом,- я бачу, що вас зовсім не треба.було рятувати, що я перешкодив здійсненню ваших бажань не менше, ніж здійсненню бажань дона Хуана. Ось що буває, коли людина бере на себе роль Провидіння.

- Ви вбили його! - вигукнула жінка. Бліда, мов крейда, вона похитнулась. Здавалось, вона ось-ось знепритомніє.- Ви вбили його! Вбили! О боже, боже! Ви вбили мого Хуана! - Вона тупо проказувала ці слова, неначе силкувалася зрозуміти те, що ніяк не вкладалось у її свідомості. Та раптом вона немов сказилася.- Тварюко! Вбивце! - заверещала вона.- Ви за це заплатите! Я підніму всіх на кораблі! Бачить бог, ви відповісте за це!

Кинувшись до дверей капітанської каюти, вона затарабанила по них кулаками, потім ухопилась була за ключ, але тут до неї підскочив Блад. Вона пручалась, мов дика кішка, силкуючись вирватися з його рук, і весь час кричала [442] на ґвалт. Нарешті він відірвав її від дверей, повернув і відштовхнув від себе. Потім поклав ключ у кишеню й теж відійшов від дверей.

Жінка лежала на підлозі там, куди він її кинув, і пронизливо кричала, щоб зчинити на кораблі тривогу. Капітан Блад холодно спостерігав її.

- Ну-ну, потренуйте свої легені, крихітко,- насмішкувато мовив він.- Вам це піде на користь, а мені не зашкодить.

Він сів, чекаючи, поки вона знесилиться й угамується. Але його слова вже заспокоїли її. В її круглих від жаху очах застигло німе запитання. Відповідаючи на нього, Блад невесело всміхнувся.

- Жодна людина на борту цього корабля й пальцем не кивне, щоб урятувати вас, навіть не зверне уваги на ваш крик, для них він - не більше, ніж розвага. Такі вони, поплічники дона Хуана де ля Фуенте.

Приголомшений вигляд жінки показав йому, що вона добре його зрозуміла. Він кивнув головою, й губи його скривились у ледь помітній посмішці, від якої в грудях у неї аж похололо.

- Так-так, мадам. Справи стоять саме таким чином. Вам краще заспокоїтись і тверезо обміркувати своє становище.

Вона підвелася з підлоги, важко сперлась на стіл і втупилася в нього поглядом, в якому горіла лють і ненависть.

- Якщо вони не прийдуть сюди сьогодні вночі, то напевно прийдуть завтра вранці. Раніше чи пізніше вони мусять прийти. І хоч хто б ви не були, вам доведеться дуже скрутно, коли вони прийдуть.

- Вам також доведеться скрутно,- мовив Блад.

- Мені? Не я вбила капітана.

- Вас у цьому й не будуть звинувачувати. Але в особі дона Хуана ви втратили єдиного оборонця. Як ви гадаєте, яка доля чекає вас, коли ви, самотня й беззахисна, бранка, здобич, захоплена під час наскоку, потрапите до рук цих веселих іспанських джентльменів?

- Боже милий! - Жінка нажахано притисла до грудей руки.

- Та заспокойтесь,- майже зневажливо промовив Блад.- Я врятував вас, як мені здавалось, від одного вовка, зовсім не для того, щоб кинути цілій зграї. Такого з вами не трапиться, хіба що ви самі виберете собі таку долю, а не повернетесь до чоловіка. [443] - До чоловіка? - безтямно закричала вона.- Ні, ні! Нізащо! Нізащо в світі!

- Що ж, або ваш чоловік, або...-він показав на двері.- Або ота зграя. Я не бачу для вас іншого виходу.

- Хто ви? - різко спитала жінка.- Хто ви, дияволе, що занапастив моє життя і не перестає мене мучити?

- Я не занапастив ваше життя, я його врятував. Ваш чоловік, заради свого власного спокою, вважатиме, як вважають усі інші, що вас забрано на корабель силоміць. Він прийме вас назад з радістю, що скінчились його муки, прийме з ніжністю й докладе усіх зусиль до того, щоб винагородити вас за все, що ви, як гадатиме цей нещасний дурень, перетерпіли.

Жінка істерично зареготала:

- З ніжністю? Ніжність у мого чоловіка?! Та якби він хоч коли-небудь був зі мною ніжним, я не опинилась би тут! - І раптом, на подив капітана Блада, їй захотілось якось усе пояснити, виправдати себе.- Мене віддали заміж за бездушну, брутальну, тупу й жорстоку тварюку. Ось хто такий мосьє де Кулевен. Дурень, який розтринькав усі свої статки й мусив прийняти посаду тут, у цій варварській колонії, куди потяг і мене. Ви вважаєте мене легковажною жінкою. Але якби ви знали правду!

Через кілька місяців після мого одруження, коли я вже остаточно впала у відчай, до нас у По, де ми жили, бо мій чоловік - гасконець, приїхав дон Хуан де ля Фу-енте. Тоді він саме подорожував по Франції. Ми покохали одне одного з першого погляду. Дон Хуан бачив, яка я нещасна, та це ні для кого й не було таємницею. Він намовляв мене втекти з ним в Іспанію, і бачить бог, як я тепер шкодую, що не зробила цього й не поклала край своїм стражданням. Я, дурна, не погодилась. Почуття обов'язку не дозволило мені зламати свою обітницю. Ми розлучились. Відтоді чаша моїх нещасть і ганьби переповнилась, і коли на початку війни з Іспанією я одержала в Бас-Тері листа від дона Хуана й дізналась, що його вірне, благородне серце все ще кохає мене, я відповіла йому й у відчаї попрохала його приїхати по мене, як тільки він зможе.

Вона на хвилину замовкла, дивлячись на капітана Блада сповненими муки очима, в яких стояли сльози.

- Тепер ви знаєте, що накоїли, знаєте, що розбили мені життя.

Погляд Блада трохи пом'якшав. Голос, коли він заговорив, звучав уже не так суворо. [444]

- Вам тільки здається, мадам, що життя ваше розбите. Ви сподівались потрапити з пекла в рай, а насправді потрапили б у ще гірше пекло. Ви зовсім не знаєте цієї людини, не знаєте «вірного, благородного серця» дона Хуана де ля Фуенте. Вас засліпив його зовнішній блиск. Але цей блиск був лише ознакою занепаду, бо в душі дон Хуан був наскрізь гнилий, і, якби віддали свою долю до його рук, ви прирекли б себе на довічну ганьбу.

- Чиє сумління ви намагаєтесь приспати - моє чи своє, зводячи наклеп на людину, яку вбили?

- Я зводжу наклеп? О ні, мадам. Те, що я кажу, дуже легко довести. Сьогодні ви були в Бас-Тері, отже, знаєте, що кров лилась там, наче вода, що там вбивали беззахисних людей, чинили дикі насильства над жінками...

Вона невпевнено перебила його:

- Але ж це війна... На війні все може бути... Капітан Блад спалахнув.

- Яка це війна? - голосно вигукнув він.- Не треба себе дурити, мадам. Знайдіть мужність подивитись правді в очі, навіть якщо прочитаєте там вирок вам обом. Яке значення має Марі-Галанте для Іспанії? І хіба іспанці, взявши містечко, залишились у ньому? Та для вашого коханого війна лиш привід. Він випустив свою жахливу солдатню на цей майже беззахисний острів тільки тому, що одержав від вас листа. Всі ці чоловіки, яких було сьогодні безневинно вбито, всі ці нещасні жінки, що зазнали звірячих насильств, тепер спокійно спали б у своїх постелях, якби не ви й не ваш лихий коханий. Якби не ви...

Жінка не дала йому закінчити. Поки він говорив, вона, похитуючись вперед і назад, слухала його, затуливши обличчя руками, й стиха стогнала. Раптом вона відірвала руки від обличчя, і Блад побачив, як люто блиснули її очі.

- Мовчіть! - наказала вона й підвелась.- Я не бажаю вас слухати! Все це брехня! Ви брешете! Все перекручуєте, щоб виправдати свій мерзенний вчинок!

Блад пильно й суворо розглядав її своїми холодними пронизливими очима.

- Люди такого гатунку, як ви,- повільно проказав він,- завжди вірять тільки в те, у що їм хочеться вірити. Я певен, що мені не треба дуже вам співчувати. А оскільки мені відомо, що я нічого не перекручую, то я цілком задоволений з того, що вам доведеться спокутувати [445] свої провини. Вирішуйте самі, в якій формі вам це зробити мадам. Отже, чи бажаєте ви, щоб я залишив вас цим іспанським джентльменам, чи вирушите разом зі мною до свого чоловіка?

Вона безтямно дивилась на нього, груди її бурхливо здіймались. Потім вона почала про щось його благати. Послухавши трохи, він перебив її.

- Мадам, я не вирішую вашу долю. Ви самі її собі визначили. Я тільки вказую вам на два шляхи, а ви вільні вибирати.

- Але як... як ви доставите мене назад в Бас-Тер? - раптом спитала вона.

Блад пояснив і, не чекаючи її згоди, бо знав, що вона буде, швидко заходився лаштуватись у дорогу. Він загорнув у серветку харчі, взяв міх вина, барильце з водою і опустив усе це на вірьовці, яку приніс із своєї каюти, у пінассу, підтягнувши її під кормовий підзор галеона.

Після цього він підкоротив буксирну линву, прив'язавши її до кріпильної планки одного з пілерсів, і запропонував мадам де Кулевен опуститися з його допомогою по тій линві в пінассу.

Мадам де Кулевен вжахнулась. Проте Бладу вдалось перебороти її страх, і коли вона стала поряд з ним, він ухопився за линву, відштовхнувся від вікна й трохи спустився вниз, щоб звільнити їй місце над собою. За його командою, мало не мліючи зі страху, вона теж ухопилася за линву і стала Бладові на плечі, потім опустилась нижче, поки він міцно не обхопив її попід коліна.

Обережно, фут за футом, вони почали спускатися у пінассу. З палуби вгорі долинали гомін і співи. Це матроси співали не в лад якусь іспанську пісню.

Нарешті одна нога капітана Блада торкнулась план-ширу пінасси, і він підтягнув її ніс ще ближче до корпусу корабля, щоб міцно поставити й другу ногу. Після цього Блад ступив крок назад, тягнучи за собою мадам де Кулевен, яка все ще трималася за линву. А тоді підтягнув пінассу під кормовий підзор ще ближче щоб можна було, обхопивши свою супутницю за талію, поставити її обережно в пінассу.

Далі Блад вдарив ножем по буксирній линві, перерізав її, і галеон, що йшов у крутий байдевінд до свіжого бризу, спокійно віддалився, світячи кормовим портом і трьома великими золотаво-жовтими ліхтарями на юті. Пінасса лишилася м'яко погойдуватись у його кільватері. [446]

Капітан Блад, трохи віддихавшись, посадив мадам де Кулевен на кормі, підняв вітрило і, поглядаючи на яскраві тропічні зірки, поклав пінассу на курс, що за попутного вітру мав привести їх в Бас-Тер ще до схід сонця.

Жінка, що сиділа на кормі, тихо плакала. Для неї спокутування вже почалося, як це й буває, коли більше немає можливості грішити.

Книга: Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко

ЗМІСТ

1. Рафаель Сабатіні Хроніка капітана Блада Переклад М.Дмитренко
2. Розділ II КОРАБЕЛЬ ЗІ СКАРБОМ Капітан Блад любив...
3. Розділ III КОРОЛІВСЬКИЙ ПОСЛАНЕЦЬ Одного...
4. Розділ IV ВОЄННА КОНТРИБУЦІЯ Розпочавши бій з...
5. Розділ V ВІДПЛАТА ЗА ЗРАДУ Капітан Блад був...
6. Розділ VI ЗОЛОТО САНТА-МАРІЇ Піратська флотилія,...
7. Розділ VII ЛЮБОВНА ІСТОРІЯ ДЖЕРЕМІ ПІТА Історія...
8. Розділ VIII СПОКУТА МАДАМ ДЕ КУЛЕВЕН Дон Хуан де...
9. Розділ IX ВДЯЧНІСТЬ МОСЬЄ ДЕ КУЛЕВЕНА Всю теплу...
10. Розділ X РИФ ПОВІШЕНИКІВ Тепер уже немає...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate