Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Світ зігрівається спаленими мостами. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Герберт Джордж Веллс Війна світів Переклад Д.Паламарчука


VIII. МЕРТВИЙ ЛОНДОН

Покинувши артилериста, я спустився з горба і попростував уздовж Гай-стріт через міст до Ламбета. Тоді червона трава росла ще буйно і вкривала майже весь міст, - щоправда, на її листі вже виступали білясті хворобливі плями, що незабаром і зовсім знищили цю марсіянську рослинність. [454] На розі вулиці, що вела до станції Путні-Бридж, я побачив на землі якогось чоловіка. Чорний, як сажотрус, від того чорного пилу, він був живий, але такий п'яний, що не спроможен був зв'язати і двох слів. Він тільки вилаяв мене та ще спробував стусонути. Я подумав, що годилося б допомогти йому, але надто вже звиродніле було в нього обличчя.

Всю дорогу за мостом укривав шар чорного пилу, і чим ближче до Фулгема, тим товщий. На вулицях панувала моторошна тиша. В одній хлібній крамниці я знайшов трохи хліба, що вже давно зацвів і зачерствів, але їсти ще можна. Далі до Волег-Гріна на вулицях не було того пилу, і я пройшов повз білі будинки, охоплені вогнем. У цій мертвій тиші навіть гуготіння пожежі здавалося приємним. Ще далі до Бромптона вулиці знову тонули в тиші. Чорний пил устилав землю й мертві тіла. Вздовж Фулгем-роуд я налічив більше десятка трупів. Вони лежали вже кілька днів, і я намагався скоріше проминути їх. Товстий шар пилу трохи пом'якшував їхні обриси. Одного чи двох уже обгризли собаки.

Там, де не було чорного пилу, місто мало звичайнісінький недільний вигляд: крамниці зачинено, будинки замкнено, штори спущено, тихо й безлюдно. Подекуди, особливо по бакалійних та винних крамницях, виднілися сліди пограбування. В ювелірному магазині було розбито вітрину, але злодієві, видно, щось перешкодило, бо на тротуарі валялися золоті ланцюжки і годинники. Я, звісно, не підбирав їх. Трохи далі на східцях сиділа якась жінка в лахмітті, її порізана рука звисала з коліна, і кров капала на нужденну коричневу сукню. В калюжі біля неї - велика розбита пляшка з-під шампанського. Жінка наче спала, але насправді була мертва.

Чим далі увіходив я в Лондон, тим глибшою ставала тиша. Та це була не тиша смерті, а скоріше тиша напруженого її чекання, що вже зруйнувало північно-західну частину столиці, скосило Ілінг та Кілберн, могло пройти по цих будинках і обернути їх на задимлені руїни. Це було місто покинуте й приречене на загибель.

У Сауз-Кенсінгтоні не було трупів і чорного пилу на вулицях. Підходячи сюди, я вперше почув якесь дивне завивання. Що воно таке, я не міг зрозуміти. То було невпинне розпачливе чергування двох нот: «Улла... улла... улла... улла...» Коли я проходив вулицями, що вели на північ, виття голоснішало; тільки будинки неначе приглушували його. Найгучніше воно лунало на Ексібішен-роуд. Я зупинився й глянув у напрямі Кенсінгтон-парку, вражений цим загадковим [455] виттям. Здавалося, то голосить громаддя осиротілих будинків від страху та розпачу.

«Улла... улла... улла... улла...» - линуло нелюдське голосіння, і величезні хвилі звуків затоплювали широкі сонячні вулиці між високих будинків. Украй спантеличений, я повернув на північ до залізної брами Гайд-парку. Я майже зважився зайти до природничо-історичного музею, вилізти на вежу й оглянути звідти парк, але потім передумав: внизу легше сховатися. Я рушив далі по Ексібішен-роуд. Великі будинки обабіч були порожні й безгомінні; тільки мої кроки відлунювали в тиші. На узвишші, неподалік паркової брами, я побачив дивне видовище - перекинутий омнібус і кінський кістяк, геть обгризений. Постоявши хвилину, я подався далі до мосту через Серпен-тайн. Виття все дужчало, хоч на північ від парку над дахами будинків не видно було нічого, лише на північному заході висіла димова пелена.

«Улла... улла... улла... улла...» - волав голос, що линув, як мені здавалося, десь від Реджент-парку. Цей самітний крик дуже мене гнітив. У мене стало важко на душі. Я відчув, що вкрай стомився, що намуляв ноги, що хочу їсти й пити.

Було вже пополудні. І чого я никаю в цьому мертвому місті? Чого я залишився, коли весь Лондон лежить мертвий, укритий саваном? Я почував себе нестерпно самотньо. В моїй пам'яті оживали далекі, давно забуті друзі. Я подумав про отрути в аптеках, про вина в склепах виноторговців. Я згадав тих нещасних п'яних істот, що поділяли зі мною владу над Лондоном...

Через Мармурову арку я вийшов на Оксфорд-стріт. Знову трупи й чорний пил; крізь заґратовані підвальні вікна деяких будинків несло важким смородом. Наблукавшись по спекоті, я дуже хотів пити. На превелику силу я вломився до ресторану, де знайшов поїсти й випити. Перекусивши, я відчув страшенну втому й пішов до вітальні, розташованої далі за буфетом. Там я ліг на чорну канапу, набиту кінським волосом, і заснув.

Коли я прокинувся, тужливе завивання все ще лунало: «Улла... улла... улла... улла...» Смеркалося. Знайшовши в буфеті трохи сухарів та сиру, - в комірчині, де зберігалися харчі, були самі черви, - через безлюдні сквери (пам'ятаю лише назву одного - Портмен-сквер) я вийшов на Бейкер-стріт, а далі й до Реджент-парку. Ще з Бейкер-стріт, удалині над верхів'ями дерев, на тлі ясного заходу я побачив ковпак марсіянського велетня, звідки линуло те завивання. Мені було зовсім [456] не страшно, і я пішов просто на нього, так ніби то стояла звичайнісінька вежа. Я стежив за ним кілька хвилин, але він не рухався; стояв і тільки вив, а чого - я не міг збагнути.

Я намагався придумати, що ж його робити далі, але те безугавне «улла... улла... улла... улла...» не давало мені зосередитись. Може, я надто втомився, щоб відчувати страх, може, що інше, але мені кортіло взнати причину цього одноманітного виття. Я повернув назад і вийшов на Парк-роуд, щоб обігнути парк, попід терасами підійти ближче і роздивитися цього клятого невгамовного марсіянина з боку Сент-Джонс-вуд. Ярдів за двісті від Бейкер-стріт я почув гавкіт і побачив спершу одного собаку, що мчав на мене з шматком червоного гнилого м'яса в зубах, а далі - й цілу зграю голодних дворняг, які гналися за першим. Але собака ще здалеку обминув мене, ніби боявся, що я відберу ласий шматок. Гавкіт віддалився, і знову почулося те саме: «Улла... улла... улла... улла...»

На півдорозі до станції Сент-Джонс-вуд я натрапив на розбиту рукату машину. Спершу я подумав, що то на дорогу звалився будинок. Та коли пролазив крізь ці руїни, з подивом зрозумів, що механічний велетень з обвислими, поламаними й викрученими щупальцями лежав серед уламків ним же зруйнованого будинку. Передню частину корпусу розтрощило. Скидалося на те, що машина йшла навмання, розбила будинок й захрясла в його руїнах. Гадаю, це могло статися тільки тому, що машина йшла некерованою. Я не міг вилізти на уламки, щоб роздивитися її; а довкола вже так посутеніло, що не було видно ні крові на сидінні, ані обгризеного собаками марсіянина.

Вражений усім цим, я подався по Примроз-хілу. Крізь просвітлину між деревами я помітив удалині другого, так само нерухомого марсіянина, який мовчки стояв біля зоологічного саду. Далі за руїнами, що оточували рукату машину, я знову побачив червону траву, - весь Реджентський канал вкрила губчата темно-червона рослинність.

Коли я переходив міст, неугавне «улла... улла... улла... улла...» припинилося, немов хтось зненацька його обірвав. Тиша впала, як грім.

Довкола мене стояли будинки, похмурі й високі; перед парком чорніли дерева. Всі руїни заросли червоною травою, і в темряві її пагіння наче тяглося й до мене. Западала ніч, несучи у своєму лоні страх і таємничість. Коли звучало те виття, легше було зносити самотність, бо тоді Лондон [457] видавався живим, поряд чулося бодай чиєсь існування. І раптом така різка зміна! Щось сталося - я не знав, що саме, - і запала тиша, така густа, аж ніби відчутна на дотик. Ніде ні душі, тільки це моторошне безгоміння.

З усіх боків примарою дивився на мене Лондон. Вікна будинків зяяли, як очні западини в черепі. Уява моя малювала невидимих напасників, що звідусіль чигають на мене. Мені стало не по собі, я злякався своєї зухвалої відваги. Вулиця переді мною зовсім почорніла, неначе її вимазали смолою, і я ледь розрізнив якусь невиразну брилу поперек тротуару. Далі я не наважився йти. Повернув на Сент-Джонс-вуд-роуд і стрімголов побіг до Кілберна, тікаючи від цього нестерпного безгоміння. Від ночі й тиші я заховався у візницьку будку на Гарроу-роуд. Але вдосвіта знову набрався духу, і ще зорі не погасли на небі, як уже рушив назад, до Реджент-парку. Я заблудився в лабіринті будинків і раптом у кінці довгої вулиці побачив повитий передранковими сутінками дугастий вигин Примроз-хілу. На його вершині, пнучись до зблідлих зірок, стояв третій марсіянин, нерухомий і мовчазний, як і два перші.

Мене охопила божевільна рішучість. Я вже ладен був загинути, аби тільки не мучитись. Це навіть легше за самогубство. З відчаю я пішов просто до велетня. Наблизившись, я помітив у передранішньому світлі зграю чорних птахів, що кружляли біля марсіянського ковпака. У мене шалено закалатало серце, і я знову кинувся вперед.

Я помчав червоною травою, яка вкривала Сент-Едмунд-терас, по груди в воді перебрів потік, що ринув із водогону на Олберт-роуд, і ще до схід сонця вийшов на суху траву. Здоровезні кучугури землі на пагорбі утворювали немовби великий марсіянський табір, останній і найбільший, а з-поза тих куп розкопаної землі здіймалося в небо тонке пасмо диму. Віддалік хутко прошмигнув собака. Думка, що зродилась у мене в голові, набула тепер вірогідності. Я відчував не страх, а нестямно-тремтливе збудження, коли поспішав нагору до того непорушного страховища. З-під ковпака машини звисали довгі брунатні клапті, що їх клювали й рвали голодні птахи.

Ще хвилина - і я видряпався на земляний вал, на самий гребінь, а переді мною розкинувся увесь марсіянський табір. Він займав величезну площу, там і сям стояли велетенські машини, височіли купи різних матеріалів і якісь дивні споруди, наче сховища. А серед цього розгардіяшу, на повалених [458] бойових триногах, на нерухомих рукатих машинах лежали занімілі, більше десятка - вже мертві! - марсіяни. їх убили хворобливі бактерії, боротися з якими їхній організм був непристосований - так само було з червоною травою. Після того як усі людські намагання виявилися марними, їх убили наймізерніші створіння, що ними Господь у своїй мудрості населив землю!

Все сталося так, як я, та й багато інших людей могли б передбачити, якби жах та відчай не затьмарили нам розуму. Ці мікроби, збудники хвороб, брали данину з народів ще в прадавні часи, брали данину з наших предків ще тоді, як тільки зародилося життя на нашій планеті. Але завдяки природному доборові в нас розвинувся імунітет - жодній бактерії ми не піддаємося без упертої боротьби; а багатьом із них, як, наприклад, бактеріям, що розкладають мертву матерію, наш організм і зовсім неприступний. Але на Марсі, очевидно, немає бактерій, і як тільки марсіяни, прибувши на Землю, почали по-своєму їсти й пити, наші мікроскопічні спільники взялися до своєї руйнівної праці. Вже тоді, коли я вперше побачив марсіян, коли вони ще могли пересуватися, вони вже гнили й розкладалися, вони були приречені на загибель. Це було неминуче. Ціною мільярдів смертей людина купила собі панування на Землі, і воно належить їй всупереч усім завойовникам. Воно належало б людині навіть і тоді, якби марсіяни були вдесятеро могутніші! Бо живе людина і вмирає не марно.

Марсіян було тут щось із півсотні, розкиданих по всій цій величезній ямі, ними ж викопаній. Вони лежали, скошені смертю, що була незрозуміла для них, як зрештою і всяка смерть взагалі. Для мене теж їхня смерть була тоді незрозуміла. Я знав лише, що ці страховиська, які живими так жахали людей, тепер мертві. На хвилину мені здалося, що тут повторилася Сеннахерібова поразка(1), що Господь змилосердився над нами, і янгол смерті знищив ворогів за одну ніч.

* Сеннахеріб - давньоассирійський цар, військо якого взяло Єрусалим в облогу, але було знищене янголом за одну ніч, як сказано в Біблії.

Я стояв, дивлячись у яму, й серце моє раділо, коли сходило сонце й запалювало своїм промінням довколишній світ. Яму оповивали сутінки. Потужні машини, такі великі, складні й химерні, такі незвичайні для Землі своїми формами, [459] похмуро й таємниче виступали з сутінок назустріч світлу. Я чув, як собача зграя гризлася біля трупів, що темніли в глибині ями. В протилежному кутку лежала велика й плеската літальна машина, на якій марсіяни пробували літати в нашій щільній атмосфері, та хвороба й смерть усе обірвали. Загибель прийшла в слушну годину.

Почувши крякання над головою, я глянув угору й побачив високу бойову триногу, якій ніколи вже не воювати; з машини звисало червоне шмаття м'яса і капала кров на вершину Примроз-хілу.

Обернувшись, я глянув униз до підніжжя горба. Там, оточені зграями птахів, стояли ще двоє мертвих марсіян, що я їх бачив учора ввечері. Один із них помер, увесь час кликавши своїх товаришів на допомогу. Можливо, він помер останній, і голос його лунав, аж доки вистачило енергії в механізмі. Металеві вежі цих, тепер нешкідливих, триніг виблискували в сонячному промінні...

Вдалині, наче дивом якимсь врятоване від руйнування, лежало велике місто. Той, хто бачив Лондон тільки повитим буденною пеленою темного диму, навряд чи зможе собі уявити оголену ясність і красу його мовчазних пустельних будинків.

На сході, над почорнілими руїнами Олберт-терас і розтрощеною дзвіницею, серед чистого неба яскраво світило сонце. Де-не-де грані білої покрівлі відбивали сонячне проміння й палали сліпучим блиском. Сонце золотило навіть круглястий винний склад біля Чок-Фармаського вокзалу, залізничні рейки, недавно ще чорні, а тепер червоні від двотижневої іржі, і все це повите якоюсь таємничою красою.

На північ розкинулись Кілберн та Гемпстед - великі житлові масиви в блакитній імлі. З південного боку, за марсіянськими триногами, видніли зелені хвилі Реджент-парку, Ленгем-отель, купол Альберт-холу, Королівський інститут і величезні будинки на Бромптон-роуді, а на сході з ранкової імли підносились зубчасті руїни Вестмінстера. В блакитній далечині височіли Серрейські горби; вежі Кришталевого палацу виблискували, неначе дві срібні колони. На тлі східного неба чорнів купол собору святого Павла. Спереду зяяла в ньому - я тільки зараз це помітив - велика пробоїна.

Я дивився на це безмежжя будинків, фабричних корпусів, церков, покинутих і занімілих, я думав про людські надії й змагання, про цілі покоління, що віддали своє життя, аби спорудити цей підмурівок людства, і про швидке та безжальне [460] руйнування, що врешті спіткало його. Коли я зрозумів, що лиховісна тінь відійшла геть і що люди можуть знову жити на цих вулицях, що дороге мені це велике мертве місто житиме знову в красі та силі, я мало не заплакав з радості.

Страждання залишилися позаду. Тепер почнуть гоїтися рани; люди, що вижили, розкидані по всій країні без їжі, без законів, без провідників, як отара овець без чабана, тисячі відплилих за море, - почнуть вертатися назад. Пульс життя, що дедалі чутніше битиметься, на пустельних нині площах та вулицях. Хоч яке було страшне руйновище, та нищівну руку зупинено! Незабаром серед цих гнітючих руїн, у чорних кістяках будинків, що похмуро височать на зелених сонячних узвишшях, застукотять молотки, задзвенять кельми. На думку про це я простяг до неба руки і склав подяку Богові. За якийсь рік, думав я, за якийсь рік...

І тут, ніби мене вразила якась сила, я раптом згадав про самого себе, про свою дружину, про минуле життя, сповнене задумів і звершень, життя, яке обірвалося назавжди.

Книга: Герберт Джордж Веллс Війна світів Переклад Д.Паламарчука

ЗМІСТ

1. Герберт Джордж Веллс Війна світів Переклад Д.Паламарчука
2. II. ЛЕТЮЧА ЗІРКА По тому настала ніч першої летючої зірки,...
3. III. НА ГОРСЕЛЬСЬКОМУ ВИГОНІ Біля великої вирви, в якій...
4. IV. ЦИЛІНДР ВІДГВИНЧУЄТЬСЯ Сонце вже заходило, коли я...
5. V. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ Вигляд марсіян, що виповзали з...
6. VI. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ НА ЧОБГЕМСЬКОМУ ШЛЯХУ Залишається й...
7. VIII. УВЕЧЕРІ ПЕРЕД СУБОТОЮ З усього дивного і...
8. X. БУРЯ Від Мейбері-хілу до Лезергеда - близько двадцяти...
9. XI. БІЛЯ ВІКНА Я вже казав, що мої душевні бурі швидко...
10. XII. Я СТАЮ СВІДКОМ РУЙНУВАННЯ ВЕЙБРИДЖА ТА ШЕППЕРТОНА...
11. XIII. ЗУСТРІЧ ІЗ СВЯЩЕНИКОМ Відчувши несподівану силу...
12. XIV. У ЛОНДОНІ Коли марсіяни приземлились під Вокінгом,...
13. XV. ЩО СТАЛОСЯ В СЕРРЕЮ Саме тоді, коли священик, сидячи...
14. XVI. ВИХІД ІЗ ЛОНДОНА Отже, вам тепер зрозуміла та шалена...
15. XVII. «ДИТЯ ГРОМУ» Якби марсіяни мали на меті тільки...
16. КНИГА ДРУГА ЗЕМЛЯ В МАРСІЯНСЬКОМУ ЯРМІ
17. II. ЩО МИ ПОБАЧИЛИ З-ПІД РУЇН БУДИНКУ Підкріпившись, ми...
18. III. ДНІ УВ'ЯЗНЕННЯ Як тільки з'явилася друга бойова...
19. IV. СМЕРТЬ СВЯЩЕНИКА Це сталося на шостий день нашого...
20. V. ТИША Перше ніж увійти в комірчину, я замкнув двері, що...
21. VII. ЛЮДИНА НА ВЕРХІВ'Ї ПУТНІ-ХІЛУ Я ночував у заїзді на...
22. VIII. МЕРТВИЙ ЛОНДОН Покинувши артилериста, я спустився з...
23. IX. РУЇНИ Тепер я підходжу до найдивовижнішого у своїй...
24. ЕПІЛОГ Кінчаючи свою розповідь, я шкодую, що так мало можу...
25. ПРИМІТКИ Твори Герберта Веллса в Україні почали...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate