Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Нація, яка хоче панувати, повинна мати й панську психіку народу-володаря. / Донцов Дмитро

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Колін Вілсон Паразити свідомості Переклад В. Романця (Роман)


[19]. Свідомість міститься не "всередині" нас у тому розумінні, що й, наприклад, органи травлення. Наша індивідуальність — це неначе сплеск у морі свідомості, відображення загальної особистості всього людства. Отже, коли я увійшов до своєї кімнати, паразити відразу опинилися всередині мене, вичікуючи. А цікавили їх у даному разі папери; щоб оберегти ці папери, вони й були тут.

Тижні тренувань дали наслідки. Я дозволив своїй свідомості піддатися їхньому стеженню так само. як дерево піддається поривові вітру або як людина піддається хворобі. А ще мені здавалося, що за мною стежать не акули, а радше спрути, зловорожі тварюки, що завмерли й зачаїлися. Я. робив свої справи вдаючи, ніби не помічаю їх. Я навіть підійшов до шафи з письмовими матеріалами і зазирнув усередину, дозволивши поверхневим шарам моєї свідомості байдуже зреагувати на матеріали з психології. Саме в цей момент я чітко усвідомив, що в мене розвинулась нова здатність свідомості. Я був цілком відокремлений від людської істоти на ім'я Гілберт Остін, так само, як лялька в ляльковому театрі відокремлена від актора. І все ж, будучи під наглядом паразитів, я непомітно перейшов у свою стару особистість, ставши ніби її пасажиром. Я не боявся, що викажу себе. Я дуже добре керував собою. Я підключався до схем старого Гілберта Остіна, а той ходив по кімнаті, дзвонив у Гемпстед, питаючись про здоров'я місіс Вайсман, і нарешті подзвонив у камеру схову, щоб її службовці вивезли меблі (мої власні) і шафу з письмовими матеріалами на збереження. Після цього я зійшов униз і поговорив з власником будинку, а решту дня пробув у Британському музеї, розмовляючи з Германом Беллом, завідувачем відділу археології. Увесь цей час я знав, що паразити і далі стежать за мною, хоча й не так пильно, як раніше. Їхня зацікавленість мною помітно послабла після того, як я наказав забрати шафу з письмовими матеріалами до камери схову.

Протягом двох діб я цілком керував своєю свідомістю, спрямовуючи її лише на поточні справи, пов'язані з розкопками на Каратепе. Це було не так важко, як може здатися. Все полягало в умінні ототожнити себе з якоюсь частиною самого себе, так само як у системі Станіславського, пройнятися Белловим збудженням під час обговорення розкопок тощо.

Я ходив по Лондону і зустрічався з друзями. Я дозволив звабити себе на вечірку "у вузькому колі" — показатися, як знаменитість. (Вечірка перетворилася на званий вечір, там зібралося безліч людей: господиня обдзвонила сотні своїх знайомих після того, як я пообіцяв прийти.) Я Навмисне дозволив своїй свідомості працювати, як і колись, тобто погано. Я дозволяв собі порозбуджуватися, а тоді пригнічуватися. По дорозі додому я віддався роздумам про те, чи не була та вечірка марною витратою часу, і вирішив більше не дозволяти собі грати роль знаменитості.

Коли вертоліт Англо-Індійської уранової компанії приземлився в Діярбакирі, паразити нібито зникли, але я й далі приховував свої думки протягом двох діб. На щастя, Райх був на Каратепе, і в мене не було спокуси послабляти застережні заходи. Щойно він прибув, я розповів йому про свої відвідини Лондона. Я сказав, що, на мою думку, перевезення шафи з письмовими матеріалами до камери схову, очевидно, знизило їхню зацікавленість мною до нуля.

Проте ми не збиралися втрачати пильність. Моя подорож до Лондона дала нам можливість сформулювати ще одну гіпотезу щодо паразитів. Безперечно, вони не стежать за кожною людиною повсякчас. У такому разі, чому люди не можуть просто "вилікуватись", "відродитись", так як ми, коли довкола немає паразитів?

Це питання мучило нас цілу добу. Райх перший дав на нього відповідь. Випадково він завів розмову з дружиною Еверета Ребке, президента Англо-Індійської уранової компанії, її Чоловік щойно перед тим відбув на два тижні на Місяць. щоб пройти курс "лікування відпочинком". Місіс Ребке визнала, що нерви її чоловіка були розхитані.

— Але чому? — здивувався Райх. — Адже справи компанії йдуть чудово!

— Це правда, — сказала вона, — але коли людина — президент такого великого концерну, як Англо-Індійська уранова компанія, то вона звикає хвилюватися і часом не може дати собі ради з цією звичкою.

Ось воно що! Звичка! Як очевидно, як це самоочевидно, якщо подумати! Психологи роками казали нам, що людина — це значною мірою машина. Лорд Лестер[20] порівнював людей з дідівськими годинниками, що їх рухають пружини. Одна-однісінька травма в дитинстві може спричинити невроз на все життя. Один-два щасливі випадки в ранньому дитинстві можуть зробити людину оптимістом на все життя. Тіло здатне знищити мікроби хвороби за тиждень, а в свідомості мікроби песимізму або страху живуть стільки, скільки живе людина. Чому? Тому що свідомість тяжіє до застою тоді, коли життєва снага зростає. Вона працює за звичкою, а звичку, особливо негативну, перебороти дуже важко.

Інакше кажучи, якщо вже паразити свідомості "накрутили" людину, то далі вона функціонує, як заведений годинник, і потребує уваги лише раз на рік чи півтора. Крім того Вайсман відкрив, що люди "накручують" одне одного, допомагаючи таким чином паразитам у їхній роботі. Ставлення батьків до життя передається дітям. Один талановитий письменник-песиміст негативно впливає на ціле покоління письменників, а ті в свою чергу заражають кожну освічену людину.

Чим більше ми дізнавались про паразитів, тим глибше усвідомлювали, наскільки все жахливо просто і якою майже неймовірною удачею було те, що ми розкрили їхню таємницю. Лише через тривалий час ми зрозуміли, що слово "удача" неточне і невиразне, як і більшість абстрактних іменників людської мови, і що суть полягала зовсім в іншому.

Ми, природно, довго думали над тим, кому б довірити нашу таємницю. Це була нелегка проблема. Ми зробили добрий початок, але один хибний крок міг зіпсувати все. Насамперед треба було впевнитись, що люди, на яких би ми спинили свій вибір, психічно готові сприйняти наше відкриття. Ми не боялися того, що хтось вважатиме нас божевільними (до цього нам було байдуже), але хотіли забезпечитися, щоб часом якийсь необережно вибраний "союзник" не виказав нашої таємниці.

Щоб виявити, чи є інші люди, які мислять у тому самому напрямку, ми прочитали багато праць з психології та філософії. Ми знайшли кілька таких мислителів, але й далі були обережні. На щастя і Райх. і я швидко опанували методику феноменології, а що жоден з нас не був філософом і не мав передсудів, яких належало позбутися, то зерно Гуссерля впало на плідний грунт. Проте оскільки це була битва, ми мусили навчити людей розумової дисципліни. Цілком покладатися на їхню природжену кмітливість не можна було. Належало якнайшвидше навчити їх оборонятися від паразитів свідомості.

Суть полягає ось у чому. Якщо ви вже оволоділи навичками правильно користуватися своєю свідомістю, то далі все піде легко. Головне в тому, щоб зруйнувати звичку, яка виробилася в людей протягом мільйонів років — звичку звертати всю свою увагу на зовнішній світ і вважати політ фантазії за своєрідний ескейпізм, утечу від щоденних проблем, а не за коротку подорож у великі незнані простори свідомості.

Людина повинна добре знати, як функціонує її свідомість. Не просто "свідомість" у звичайному значенні цього слова, а й відчуття та сприймання. Я зрозумів, як важко усвідомити, що відчуття це просто ще одна форма сприймання. Ми ж схильні тримати їх у різних комірках. Я дивлюсь на людину і бачу ЇЇ; це об'єктивне ставлення. Дитина дивиться на ту саму людину й каже: "Ой. який страшний дядько!" У дитини виникають відчуття до тієї самої людини, і ми кажемо, що тут йдеться про суб'єктивне ставлення. Ми не замислюємось, які безглузді бувають такі класифікації і яке сум'яття викликають вони в нашому мисленні. У певному розумінні відчуття дитини — це також сприймання. Але в набагато важливішому розумінні наше бачення є також відчуттям.

Подумайте, що відбувається, коли ви підрегульовуєте бінокль. Ви крутите маленьке коліщатко, а перед очима у вас пляма. Ще один рух коліщатка і нараз усе стає видно чітко й виразно. А тепер подумайте, що відбувається, коли хтось вам каже: "Старий Такий-то помер минулої ночі". Як правило, ваша свідомість так заповнена іншими речами, що взагалі нічого не відчуваєте, або, якщо сказати точніше, ваше відчуття невиразне, нечітке, так само. як у розфокусованому біноклі. І ось через кілька тижнів ви спокійно сидите в своїй кімнаті й читаєте. Щось нагадує вам про старого Такого-то, який помер, і ви на якусь мить несподівано відчуваєте глибокий жаль. Відчуття увійшло у фокус. Що б іще могло переконати нас у тому, що відчуття і сприйняття це, по суті, те ж саме?

Твір, який ви зараз читаєте, стосується більше історії, а не філософії, і тому я не буду заглиблюватися далі у феноменологію (це я зробив у інших своїх книжках, а крім того, я рекомендував би для ознайомлення з предметом почитати книжки Лестера).

Викладені вище зауваження з філософії потрібні для розуміння історії боротьби проти паразитів свідомості. Бо, добре обміркувавши ситуацію, ми дійшли висновку, що головна зброя паразитів це своєрідний "заглушувач свідомості", який більш-менш схожий на заглушувач радара. Свідомий людський розум пильно вивчає Всесвіт повсякчас. "Розбуджене життя особистості, що мислить, — сприймання". Таку особистість можна порівняти з астрономом, який досліджує небо, шукаючи нові планети. Астроном відкриває нові планети завдяки тому, що порівнює давні знімки зірок з новими. Якщо зірка зрушила з місця, тоді це не зірка, а планета. Крім того, наш розум і наша інтуїція повсякчас беруть участь у процесі дослідження Всесвіту, шукаючи "значень". "Значення" виникає тоді, коли ми порівнюємо два випадки і несподівано починаємо розуміти, що лежить в основі обох цих випадків. Візьмімо найпростіший приклад. Внаслідок першого знайомства з вогнем у дитини може виникнути враження, що вогонь назагал дуже приємний: теплий, яскравий, цікавий. Якщо пізніше дитина спробує встромити у вогонь пальця, то дізнається, що вогонь ще й пече. Але те, що вогонь пече, не приводить дитину до висновку, що вогонь взагалі неприємний. Якщо, звісно, ця дитина не аж надто боязка й нервова. Вона накладає два враження одне на одне, як дві зоряні карти, і відзначає, що одну властивість вогню треба відмежувати від інших його властивостей. Цей процес зветься навчанням.

А тепер уявіть, що паразити свідомості навмисно "заглушують" ваші відчуття, коли ви порівнюєте два випадки, які сталися з вами. Це однаково, що поміняти астрономові лінзи, вставивши замість прозорих задимлені. Дивиться той астроном на дві зоряні карти, але майже нічого не бачить. Людина мало чого навчається в таких випадках. А якщо вона ще й слабка або нервова, то робить зовсім хибні висновки — скажімо, що вогонь поганий, бо він пече.

Я перепрошую читачів за ці філософські відступи, але в даному разі вони дуже суттєві. Паразити прагнули перешкодити людям максимально розвинути свої здібності; вони "заглушували" наші емоції, затемнювали наші відчуття, щоб ми залишалися в невідані і блукали околяса, як у тумані.

І ось Вайсман у своїх "Роздумах про історію" робить спробу розглянути історію останніх двох сторіч, щоб виявити, як саме паразити повели наступ на людство. Він блискуче виконує поставлене перед собою завдання. Візьмімо поетів-романтиків початку дев'ятнадцятого сторіччя: Вордсворта, Байрона, Шеллі, Гете. Вони були цілком відмінні від поетів попереднього сторіччя:

Драйдена, Попа та інших. їхні свідомості були неначе могутні біноклі з високою здатністю зосереджуватись на сутності людства. Коли Вордсворт рано-вранці Дивився вниз. на Темзу, з Вестмінстерського мосту, його свідомість загула раптом, як динамо-машина, накладаючи один на один безліч випадків. Якусь мить він дивився на людське життя згори як орел, а не з нашого звичайного черв'якового погляду. А коли людина дивиться на життя в такий спосіб (байдуже, хто вона: поет, учений чи державний діяч), вона охоплює одним поглядом усе життя з усіма його гранями й відтінками, вона усвідомлює значення еволюції людства.

І ось сама в цей момент історії, саме тоді, коли людська свідомість зробила цей величезний еволюційний стрибок уперед (еволюція завжди відбувається стрибками, так само як електрон стрибає з однієї орбіти на іншу), паразити свідомості пішли в наступ. їхня кампанія була організована хитро, з далекосяжними намірами. Вони заходилися маніпулювати провідними свідомостями нашої планети. Толстой мимохідь зауважує про це в романі "Війна та мир", оголошуючи, що окремі індивіди відіграють дуже малу роль в історії, що історія розвивається механічно. Бо ж усі дійові особи тієї Наполеонової війни діяли механічно — ніби шахові фігури в руках паразитів свідомості.

Вчених паразити свідомості заохочували до догматизму та матеріалізму. Як? Викликаючи в них глибоке відчуття психологічної небезпеки, котре змушувало вчених гарячково хапатися за науку, як за "чисто об'єктивні" знання. У такий самий спосіб паразити свідомості намагалися повернути свідомість Вайсмана в русло математичних проблем та шахів. На художників та письменників паразити також спрямовували свої руйнівні дії, і, мабуть, із жахом дивилися на таких гігантів, як Бетховен, Гете, Шеллі, розуміючи, що кілька десятків таких, як вони, змогли б твердо поставити людину на вищий ступінь еволюції. І через те Шуман та Гельдерлін були доведені до божевілля, Гофман — до алкоголізму, Колрідж та де Квінсі стали жертвами наркоманії. Геніальних творців знищували безжалісно, як мух. Отже, нічого дивного не було в тому, що великі митці дев'ятнадцятого сторіччя відчували, ніби світ проти них. Нічого дивного в тому, що з оптимістичним, мужнім і гучним, як звук бойової сурми, кличем Ніцше було докінчено так швидко — за допомогою блискавичного удару божевілля. Я не спинятимусь на цій темі в усіх її подробицях — вичерпно вона розкрита в книжках Лестера.

Відколи ми дізналися про існування паразитів свідомості, ми, як я вже казав, уникали їхньої підступно поставленої пастки. А була ця пастка пов'язана з історією. Історія сама по собі була їхньою головною зброєю. Вони підступно "організовували" історію. І протягом останніх двох сторіч історія людства стала дзеркалом слабкості людей, байдужості природи, безпорадності людини перед Необхідністю. Відтоді як ми дізналися, що історію було "організовано", вона вже не могла нас обдурити. Дивлячись у минуле на Моцарта й Бетховена, на Гете і Шеллі, ми думали: скільки б ще було великих людей, якби не паразити свідомості? Ми побачили, що безглуздо говорити про людську слабкість. Сила людей була б величезна, якби її щоночі не висмоктували вампіри душ.

Вже сама по собі ця інформація наповнювала нас величезним оптимізмом. І на цьому ранньому етапі той оптимізм зростав через нашу необізнаність з паразитами. Але оскільки нам було відомо, що вони надавали великого значення секретності, робили все для того, аби людство не дізналося про їхнє існування, то ми зробили висновок (за який нам довелося пізніше заплатити високу ціну), що у них не було реальної сили завдати нам шкоди. Причина самогубства Карела безперечно турбувала нас, але місіс Вайсман дала йому цілком вірогідне пояснення. Карел пив чай із сахарином. Пляшечка з пігулками ціаністого калію була схожа на пляшечку з сахарином. Може. він перевтомився і не помітив, як укинув у чай ціаністий калій замість сахарину? Звичайно, запах підказав би йому, що він помилився. Але ж паразити могли якимось чином "заглушити" запах! Може, Карел сидів, нічого не підозрюючи, за своїм столом, зосередившись на роботі, перевтомлений... Може. Ось він простягає руку до сахарину, і один з паразитів легенько спрямовує її на кілька дюймів ліворуч...

Нас із Райхом влаштовувало таке пояснення. Відразу ставало зрозуміло, як ціаністий калій міг опинитися в чаї. Крім того це пояснення узгоджувалось з нашим поглядом, що паразити свідомості були не більш небезпечні, ніж будь-які інші паразити (шашіль або сумах), і що відповідні застережні заходи проти них гарантують повну безпеку. Ми казали самим собі, що нас не можна буде звести зі світу так, як Карела Вайсмана. Шляхів, якими паразити свідомості могли заманити нас у пастку, як Карела, було дуже мало. Вони могли змусити нас припуститися якоїсь помилки, під час їзди на автомобілі, наприклад. Вміння керувати автомобілем це, вважайте, інстинкт, а інстинкт можна розладнати, коли ви їдете зі швидкістю дев'яносто миль на годину і вся ваша увага прикута до дороги. Тому ми вирішили за жодних обставин не сідати за кермо автомобіля і не їздити навіть тоді, коли за кермом сидить хтось інший (шофер міг би виявитися ще приступнішим для впливів, ніж ми самі). Інша річ — вертоліт: автоматичне радіолокаційне керування майже виключало аварію. Коли одного дня до нас дійшла чутка, що якийсь місцевий шаленець убив солдата, ми зрозуміли, що й нас може підстерегти така небезпека. Тому ми вирішили носити при собі зброю і уникати людської юрби.

Протягом перших місяців усе йшло так добре, що ми сповнилися оптимізму. Коли мені було двадцять з чимось років і я вивчав археологію під керівництвом Чарлза Маєрза, я відчував такий захват, таку життєву снагу, ніби щойно почав жити. Але все те було ніщо порівняно з життєвою снагою, яку я повсякчас відчував тепер. Стало цілком очевидно, що в повсякденне життя людини закралася якась суттєва помилка. Так жити далі — однаково що наповнювати водою ванну, в якої немає затички, або їхати на автомобілі з увімкнутими гальмами. Те. що мало б зміцнювати життєву снагу, щезає з кожною хвилиною. Як тільки ми це зрозуміємо, проблема відразу зникає. Свідомість переповнюється відчуттям життєздатності, і ми стаємо спроможні керувати собою. Замість того, щоб здаватися на милість настроїв та почуттів, ми керуємо ними так само легко, як рухами своїх рук. Наслідки важко описати для тих. з ким ніколи такого не бувало. Адже люди так звикають до того, що "трапляється" з ними. Вони застуджуються, вони страждають від депресії; вони хапаються за якусь справу, а потім кидають її, вони нудьгують... Але тільки-но людина звертає свою увагу всередину своєї свідомості, всі ці речі перестають траплятися з нею, бо вона починає керувати ними.

Я й досі пам'ятаю винятковий випадок, що стався зі мною в ті дні. О третій годині дня я сидів у бібліотеці Англо-Індійської уранової компанії, читав нову статтю з лінгвістичної психології й думав, чи можна авторові статті довірити нашу таємницю. Деякі його посилання на Гайдеггера, засновника цієї школи, дуже схвилювали мене, бо я відразу помітив помилку, що вкралася в основу його філософії, І побачив, які далекосяжні перспективи відкрилися б. якби ту помилку виправити. Я почав робити стенографічні записи. У цю мить повз моє вухо зловісно продзижчав комар; через кілька хвилин ще раз. Моя свідомість була й далі зайнята Гайдеггером. Я відірвав очі від паперів, глянув угору на комара, і мені захотілося, щоб він полетів до вікна. У цей час я виразно відчув, що моя свідомість зіштовхується з комаром. Той раптово змінив напрям свого руху і продзижчав через усю кімнату до зачиненого вікна. Моя свідомість, міцно вчепившись у комаху, спрямовувала її через кімнату до вентиляційного отвору у відчиненому вікні й далі надвір.

Це мене так вразило, що я довго дивився йому вслід, широко розплющивши очі, і не міг зійти з дива. Я б не здивувався дужче навіть тоді, коли б у мене виросли крила і коли б я, розправивши їх, полетів.

Чи не помилився я, вирішивши, що моя свідомість спрямувала політ комахи?

Пригадую ще таке. Біля моєї умивальної кімнати завжди літало багато ос і бджіл, бо під вікном цвіли півонії. Я пройшовся по умивальній кімнаті й помітив, що в матову шибку вікна б'ється оса. Я сперся спиною на двері і зосередився на ній. Нічого не сталося. Всі мої зусилля були даремні — відчуття було таке, ніби я щось роблю неправильно, ніби я силкуюся зайти в замкнені двері. Я знову переключив свою свідомість на Гайдеггера. відчув приплив захвату, проникливості. і моя свідомість раптом ввімкнулася в механізм. Я був у контакті з осою так. ніби тримав її в своїй руці. Я хотів, щоб вона перетнула кімнату. Ой ні, "хотів" це не те слово. Ми ж не "хочемо" стискати й розпрямляти пальці — ми просто робимо це. У такий самий спосіб я притягнув осу через усю кімнату до себе. Тоді перед тим, як вона мала торкнутися мене, я повернув її назад до вікна, а потім вивів надвір. Це було так неймовірно, що я мало не розплакався, мало не розреготався. А найкумедніше було те, що я відчував сердитий подив оси з того, що її змусили діяти проти волі.

До кімнати влетіла інша оса, а може, та сама, хтозна. Я схопив і її. Цього разу я відчув, що дуже втомлений. Моя свідомість не звикла до такого, і тому захват був нечіпкий. Я підійшов до вікна і визирнув надвір. Величезний джміль сидів на квітці півонії, висмоктуючи з неї нектар. Я спрямував на джмеля свою свідомість, щоб ухопити його і відтягнути од квітки. Джміль опирався, і я відчував цей опір так само, як відчуваєш натягання повідка собаки, ведучи його на прогулянку. Я напружив свої зусилля, і джміль сердито відірвався од квітки. Я раптом відчув себе психічно виснаженим і відпустив його. Однак я не зробив того, що по-дурному зробив би в минулі дні — я не дозволив утомі нагнати на мене депресію. Я просто розслабив свою свідомість, заспокоїв її і повернув свої думки на інше. Через десять хвилин, сидячи в бібліотеці, я знову відчув себе бадьорим.

Тепер мене цікавило, чи зможу я вплинути цією самою психічною енергією на неживу матерію. Я зосередив свою увагу на забарвленому губною помадою сигаретному недопалку, якого хтось залишив у попільничці на сусідньому столику, і спробував зрушити його з місця. Недопалок поворухнувся на попільничці, але мені довелося докласти куди більше зусиль, ніж у випадку з джмелем. І ще одне здивувало мене. Я раптом відчув сильний статевий потяг у крижах тоді, коли моя свідомість торкнулася недопалка. Я відсахнувся від нього, відтак знову торкнувся його — і знову напад статевого потягу. Пізніше я довідався, що сигаретний недопалок належав секретарці одного з директорів, жінці з повними губами й темним волоссям, яка носила величезні окуляри в роговій оправі. Вона мала близько тридцяти п'яти років, була неодружена, досить нервова, не вродлива, але й не бридка. Спочатку я подумав, що статевий потяг ішов від мене і був нормальною чоловічою реакцією на статевий стимул, який викликала забарвлена помадою сигарета. Але наступного разу, коли вона сіла неподалік від мене в бібліотеці, я спрямував свою свідомість на неї, обережно торкнувся її, і враз тваринна статева пристрасть, що йшла від неї, пронизала мене. як електричний струм. Річ не в тому, що її думки були зайняті сексом (вона в цей час була зосереджена над книгою зі статистики) або що вона відчувала потяг до якоїсь конкретної особи. Просто в ній буяла могутня статева напруга, і вона вважала, що це цілком нормально.

Я дізнався ще дещо про неї. Коли моя свідомість покинула її, вона глянула на мене майже з викликом. Я читав далі й удавав, що зайнятий тільки своїми справами. Через якийсь час її зацікавленість мною зникла, і вона знову заглибилася в свою статистику. Але це був доказ, Що вона відчувала моє "психічне зондування". Чоловіки, з якими я проробляв такі досліди, навіть не здогадувались про них. Виходило, що в жінки, особливо сексуально невдоволеної, проявлялась анормальна чутливість до таких речей.

Про все це я довідався пізніше. А в той момент я лише спробував зрушити з місця недопалок сигарети і переконався, що це, хоч і можливо, але дуже важко. Річ у тім, що недопалок неживий. Легше змусити живий об'єкт робити те, що ви хочете, бо можна використати його енергію і не треба переборювати інерцію.

Пізніше, пополудні, захопившись своїм новим відкриттям, я розірвав сигаретний папір на малесенькі клаптики і, забавляючись, змусив Їх розлетітися по столу, наче сніжинки, підхоплені завірюхою. Це також було дуже втомливо, і я через якихось п'ятнадцять секунд змушений був облишити це заняття.

Того вечора Райх прибув з Каратепе, і я розповів йому про своє відкриття, яке розхвилювало його ще більше, ніж мене. Дивно, але він не спробував відразу робити те саме, натомість заходився аналізувати й обговорювати зі мною перспективи, які давало моє відкриття. Звичайно, людям були відомі можливості психокінезу вже більш як півсторіччя. Райх спеціально досліджував його в університеті Дюк у Північній Кароліні. Згідно з його визначенням, психокінез — це явище, "при якому індивід чинить вплив на об'єкт свого оточення, не користуючись своєю моторною системою". "Отже, — додає Райх. — психокінез це безпосередня дія свідомості на матерію".

Райха наштовхнув на цю проблему один гравець у кості. Багато гравців у кості, сказав він, вважають, що вони впливають на те, як саме впаде кубик.

Райх поставив тисячі дослідів, результати яких показали те, що я відчув на собі, тобто, що після деякого часу свідомість утомлюється від психокінезу. На початку досліду "удач" було більше, ніж потім, і в міру того, як дослід тривав, їх число зменшувалося.

Отже, люди завжди мали певні задатки до психокінезу. Відколи я почав удосконалюватись у феноменології, сила моєї свідомості збільшилася завдяки тому, що я вже міг спрямовувати в психокінез могутніший потік психічної енергії.

Свідомість Райха ширяла, мов сокіл у небі. — невтримно й невгамовно. Він пророкував день, коли ми зможемо підняти руїни Кадата на поверхню землі без будь-яких механізмів і коли людина зможе полетіти на Марс за допомогою зусилля волі, не потребуючи космічного корабля. Його хвилювання перейшло й на мене, бо я бачив, що він мав рацію в тому, що ми зробили найбільший крок уперед — і в філософському і в практичному напрямах. Адже в певному розумінні науково-технічний поступ — це поступ у неправильному напрямі. Взяти хоча б розкопки на Каратепе. Ми розглядали їх як проблему, пов'язану з чисто механічними труднощами: як підняти місто з-під мільйонів тонн землі. Покладання надій на машини означало, що ми перестали розглядати людську свідомість як суттєвий складник операції. І чим більше ця людська свідомість продукує машин, які виконують роботу людей, тим менше вона бачить свої власні можливості, тим менше вона розглядає себе як активну "мислячу машину". Науково-технічні досягнення людини протягом останніх сторіч лише утвердили її думку про себе як про пасивну істоту.

Я сказав Райхові, що наше таке велике психічне збудження може привернути увагу паразитів. Райх відразу заспокоївся. Я нарвав маленьких клаптиків сигаретного паперу і, спрямувавши їх до нього через стіл, сказав: рухати два грами паперу це фактично все. що я можу робити, і тому краще мені розкопувати руїни Кадата кайлом і лопатою, а не своєю свідомістю. Райх також спробував привести клаптики паперу в рух, але даремно. Я намагався пояснити йому "секрет" увімкнення свідомості, але в нього нічого не вийшло. Протягом півгодини він докладав зусиль, але не міг зрушити з місця навіть найменший клаптик паперу. Пізно ввечері він був такий пригнічений, яким я його не бачив уже давно. Я намагався підбадьорити його і сказав, що причина тут просто у відсутності навички, яка може з'явитися в будь-яку мить. Мій брат міг плавати в три роки, а в мене ця навичка з'явилась аж в одинадцять.

І справді, за тиждень Райх оволодів навичкою психокінезу. Він подзвонив мені серед ночі. щоб сказати про новину. Сталося це тоді, коли він сидів на ліжку й читав книжку з дитячої психології. Думаючи про схильність деяких дітей до нещасливих випадків, він дійшов висновку, що великою мірою це зумовлювалося самим мозком дитини. Розмірковуючи про приховані можливості психіки, якими ми вчимося керувати з такими труднощами, він раптом зрозумів, що точнісінько так, як "схильна до нещасливих випадків" дитина, він тамував у собі свою здатність до психокінезу. Він зосередився на сторінці книжки (виготовленої з індійського паперу) і змусив її перегорнутися.

Наступного дня я дізнався, що він не спав цілу ніч. вправляючись у психокінезі. Він переконався, що ідеальним матеріалом для таких вправ були спалені клаптики сигаретного паперу. Вони такі легкі, що починають рухатися від найменшого зусилля свідомості. Навіть більше, слабенький подих здатен закрутити ними, а свідомість у цю мить може підключитись до руху і використати їхню енергію.

Згодом Райх почав робити набагато більші успіхи в психокінезі, ніж я: його мозок був набагато сильніший, якщо говорити про простий церебральний викид. Через тиждень він учинив неймовірне — змусив птаха змінити напрям свого лету і зробити два кола над його головою. Цей вчинок мав кумедні наслідки, бо кілька секретарок бачили все з вікна, і одна з них розказала про нього журналістам.

Коли один із журналістів запитав Райха, що то була за "прикмета", коли чорний орел кружляв над його головою (передаючись з уст в уста, чутка обросла всілякими малоймовірними подробицями), мій приятель мусив удатись до вигадки. Він сказав, що всі в його сім'ї завжди любили птахів і що сам він міг приваблювати їх до себе за допомогою специфічного тоненького посвисту. Протягом усього наступного місяця секретарка Райха тільки те й робила, що відповідала на листи від товариств птахолюбів, які просили його прочитати їм лекцію. Після цього Райх вправлявся в психокінезі лише в стінах своєї кімнати.

Я в цей час не дуже цікавився своєю здатністю до психокінезу, бо не уявляв, навіщо це мені треба. Я докладав таких неймовірних зусиль, аби перенести аркуш паперу через кімнату за допомогою психокінезу, що легше було підвестись і принести його. І тому, коли я читав останню дію драматичної пенталогії Бернарда Шоу "Назад до Мафусаїла", в якій його "стародавні" можуть відрощувати в себе за допомогою самої лиш волі зайві руки й ноги, то відчував, що Шоу вийшов далеченько за межі можливого.

Дослідження невідомих країв свідомості було захопливішою і вдячнішою справою, бо відкривало неймовірно цікаві перспективи. Люди так звикли до обмежена своєї психічної діяльності, що сприймають це як належне. Вони нагадують хворих, які забули, що таке здоров'я. Моя свідомість могла тепер оперувати такими планами на майбутнє, такими перспективами, про які я раніше й не мріяв. Наприклад, я завжди був дуже слабкий у математиці. Тепер я без найменших труднощів зрозумів теорію функцій, багатомірну геометрію, квантову механіку, теорію ігор або групову теорію. Я також переглянув п'ятдесят томів творів Нікола Бурбакі

Книга: Колін Вілсон Паразити свідомості Переклад В. Романця (Роман)

ЗМІСТ

1. Колін Вілсон Паразити свідомості Переклад В. Романця (Роман)
2. [5]. Він твердив, що такі епідемії самогубств можна...
3. [6]. У його ранніх оповіданнях виразно проступає тло...
4. [7]. Крім того він редагував видання фантастичних...
5. [9], духовної хвороби двадцятого сторіччя... Я жодної...
6. [13] з долею оптиміста Ніцше
7. [17] й геніальністю. Спробую пояснити це інакше....
8. [19]. Свідомість міститься не "всередині" нас у тому...
9. [21] "на сон грядущий", і переконався, що можу...
10. [22] в чудовому виконанні трупи Англо-Індійської...
11. [23] побачив відображення сонячного світла в олов'яному...
12. [25] про те, що людина стоїть на порозі нової фази...
13. [26], вони починали згадувати дитинство чи минулі...
14. [27], Гаустона Стюарта Чемберлена
15. [29] Він завжди казав, що люди — це пожива для...
16. [32]. Усе це означає, що опускаючись до...
17. [33]. — Ти, як археолог, можеш сказати,...
18. [34] космосу, було так багато, що факти стали нечіткими...
19. [1] Август Дерлет (1909 — 1971) —...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate