Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Не довіряти друзям позорніше, ніж бути ними ошуканим. / ЛАРОШФУКО

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової


Розділ 4 ПРО СПЕЦІЇ ДО ТУШКОВАНОГО КРОЛИКА

Вони ще не встигли відпочити й двох годин, пересуваючись слідом за тінню скелі, поки, нарешті, та не видовжилася, звішуючи вечір. Тоді вони з'їли по шматочку хліба і надпили по три ковтки води. Горлум не їв нічого, але пив охоче.

- Незабаром з'явиться хороша вода, - обіцяв він, облизуючись. - Там, куди ми підемо, багато струмків тече до Андуїну, і вода смачна. І підживитися чимось зможе бідненький Смеагорл. Він такий голодний, гор-р-лум, гор-р-лум...

Він притис пласкі долоні до запалого черева, і в очах його спалахнули хижі іскорки.

Дочекавшись, поки нічний морок остаточно погустішає, вони вислизнули на кам'янисте узбіччя шляху. До повні залишалося десь три дні, але місяць підіймався над горами лише опівночі, і навколо панувала безпросвітна темрява. Високо над Моранноном, на одній з веж горів вогонь; більше ніщо не видавало присутності безсонної сторожі.

Це багряне око, мигаючи, переслідувало їх, поки вони бігли, спотикаючись, поміж каміння та щебеню. Тільки на світанні, коли бігуни вже до краю втомилися, вогонь став танути вдалині, перетворився на крапку і зник: це значило, що мандрівники минули північне крило гір і завернули прямо на південь.

Вони зупинилися відпочити, відчуваючи дивне полегшення, але відпочивали недовго. Горлум квапив. За його підрахунками, до роздоріжжя було близько тридцяти ліг - чотири ночі швидкого ходу. Тому вони йшли та йшли затемна, поки ранкова зоря не зажевріла. Відмахавши вісім [231] ліг, гобіти більше не в змозі були рухатися, навіть якби і не побоювались денного світла.

Виснажені, тоскні землі залишилися позаду. Гори, як і раніше, грізно височіли ліворуч, але дорога відхилилася від них; обабіч почали з'являтися темні гаї, подекуди зеленіли руді сосни, а між ними усе поросло рокитником, барбарисом, вересом та ще кущами, яких гобіти ніколи не бачили. Вони повеселішали: повітря, свіже та запашне, нагадувало домівку. Вони почували себе так, начебто тягар став легший, і раділи приємним краєвидам: цю місцевість Ворог привласнив недавно і не встиг її спустошити. І все ж таки, пам'ятаючи про близьке сусідство Чорного Замку, вони доклали чимало зусиль, щоб вдень сховатися якомога ретельніше.

День минув нудно, лежали в пишному вересі, лічачи го--дини, задубівши від нерухомості: тут, під Похмурими горами, сонце ще не гріло з повною силою. Фродо часом занурювався у міцний, безтурботний сон; чи, може, остаточно довірився Горлуму, чи занадто втомився, щоб непокоїтися. Сем, навпаки, дозволяв собі тільки ледь здрімнути, хоча Горлум спав мов убитий, схлипуючи, ніби йому дошкуляли кошмари. Не тільки недовіра - голод позбавляв бідолаху сну. Сем давно вже знудився за чим-небудь гаряченьким...

У сутінках рушили далі. Горлум, осмілівши, вивів їх на дорогу, і тепер вони крокували швидко, про всяк випадок чуйно ловлячи кожен звук; але нічого нізвідки не було чутно, вороги, кінні чи піші, не з'являлися.

Південний Тракт проклали в давнину; миль на тридцять від Мораннону його підтримували і лагодили, але чим далі на південь, тим сильніше ним заволодівали хащі і глухомань; природа тіснила справу рук людських. Ще можна було помилуватися точністю прямих ліній, сміливими вигинами містків над струмками, але кам'яна кладка все дужче заростала травою, а придорожні стовпчики, вивітрені та поїдені часом, ледь виднілися серед кущів. Обтесані плити затяг мох, укоси - верес і папороть, а подекуди прямо посередині шляху стирчали молоді деревця. Загалом тракт уже мало відрізнявся від занедбаного путівця, і все ж він вів подорожан прямо до мети з сміливою впевненістю, не крутячись і не петляючи. [232]

Так вони перейшли північний кордон Ітіліену, земель, які колись захищала фортеця Мінас-Ітіль, прекрасного краю пагорбів, лісів і чистих вод. Ніч видалася ясна, місяць світив щосили, і повітря ставало все теплішим та приємнішим. Судячи з бурчання Горлума, ці зміни його мало радували. Як звичайно, на світанку зробили привал. Тракт прорізав товщу високого пагорба; мандрівники піднялися на нього й озирнулися.

День вже зароджувався, і вони побачили, що гори крутою дугою йдуть на схід і тануть в серпанку. На захід хвилями тяглися похилі пагорби, зливаючись на обрії з просторою рівниною, залитою ранковим золотавим туманом. Гаї та переліски змінялися галявинами; над ними стояв солодкий запах смоли - гобіти помітили кедри, кипариси та інші, невідомі їм породи дерев. Різнобарвні лишайники покривали валуни, а на галявинах росла сила-силенна духмяних трав. Далеко занесло гобггів від Рівенделла, але тільки тут зміна клімату стала помітна. Весна вже оселилася в Ітіліені: гострі молоді пагінці пробили дерен, модрини випустили свіжі зелені пальчики хвої, червоні анемони розпускалися в траві, і лунко виспівували птахи. Ітіліен, покинутий сад Гондора, ще зберігав колишню мирну принадність.

Зі сходу його захищали Похмурі гори, досить віддалені, щоб не затемнювати заповідні ліси, з півночі - стіна Емін-Мейлу, а з заходу і з півдня відкритими долинами Андуїну, безборонно прилітали вологі теплі вітри з далекого моря. Дерева-велетні мирно старіли серед гомінкого потомства; у гаях перепліталися пахучі терпентини, лаври та оливи.

Млосно, гаряче-духмяно дихали мереживні тамариски, туя дурманила своїм запахом, аж голова чманіла. А ще росли там мирта і ялівець, чебрець обплітав скелі щільним килимком, шавлія квітла - синя, рожева та фіолетова. Сем помітив кмин, майоран і якусь незнайому навіть йому, досвідченому садівнику, травичку. Скелі та гроти майоріли білими зірочками ломикаменю; у заростях ліщини квітли анемони і примули, дрібні іриси розгортали свої гребінці. Темна зелень вінками оточувала маленькі озера, де збиралася вода гірських потоків, щоб текти далі, до Андуїну.

У пошуках притулку на день трійця зійшла з дороги і занурилася в море смолистих пахощів. Горлум чхав та відпльовувався, зате гобіти намагалися дихати якомога [233] глибше, а Сем навіть сміявся від нестримної радості. Швидкий струмок вивів їх до водоймища в неглибокій улоговині: вода заповнювала напівзруйнований старовинний басейн і стікала по кам'яному стоку. Різьблені бортики майже цілком укривав мох та батоги ожини. Світлі вістря ірисів оточували озерце, а на темній, трохи брижуватій гладіні лежали круглі листки латаття.

Гобіти дочиста вимилися і досхочу напились води прямо зі струмка. Але не було спокою під лаврами Ітіліену. За десять кроків від дорогиіюни наштовхнулися на сліди колишніх боїв і свіжі рани, завдані орками: тут яма, повна сміття та бруду, там стовбури, підрубані без потреби, зі злості, і приречені повільно вмирати на корені; вирізані на живій корі руни-замовляння або лиховісний Знак Ока. Сем зайшов якнайдалі, зовсім забувши про Мордор, - йому хотілося краще розгледіти і запам'ятати нові трави - і надибав за озером круг випаленої землі. Посередині круга - купа обгорілих, закіптюжених кісток та черепів. Повитиця і повзучі рожі-еглантерії вже почали затягувати цю рану, але сліди різанини та кривавого бенкету ще були досить свіжі. Сем поспішив повернутися до супутників, але нічого не розповів: нехай нещасні кістки спочивають мирно і Гор-луму не спаде на думку шукати там поживи.

- Тут ніде сховатися, - оце тільки й сказав Сем, - ходімо влаштуємося нагорі.

Вони увійшли до лаврового гаю і вляглися на підстилці з торішньої трави. Матові темні крони добре прикривали їх зверху, а з ближнього кедрівника долинав солодкий дух нагрітої живиці. Тут вони лежали, відпочиваючи, весь цей погожий день. Дуже хотілося погуляти по затишних галявинках, але орки, хоч і бояться сонячного світла, могли влаштувати поблизу засідку, та й чимало інших слуг Сауро-на стежило за цими місцями! До того ж Горлум навідріз відмовлявся йти вдень.

Жахливий Мораннон залишився позаду; і Семові, на відміну від Фродо, знову стали небайдужі життєві справи, особливо питання провіанту. Здоровий глузд велів берегти ельфійські хлібці на крайній випадок. Від того дня, коли Сем підрахував, що при найскупішій витраті хлібців вистачить на три тижні, один тиждень вже майже минув. «Ой, не [234] схоже, щоб ми встигли дістатися до Ородруїну, - розмірковував Сем. - А якщо нам ще пощастить повернутися, тоді як?»

Від нічного бігу, купання та свіжої води апетит розігрався зовсім уже безсовісно. Сем зі смутком пригадував щедрі сніданки і вечері в садовому будиночку на Кручі, аж нарешті придумав, як лихо сповити. Сем пошукав очима Гор-лума. Той явно збирався ушитися тихцем і вже стояв рачки.

- Гей, Горлуме! - покликав Сем. - Куди зібрався? На полювання? Слухай, старий кривляко, наші коржики тобі не до смаку, але, уяви собі, я б теж охоче поснідав чим-небудь для різноманітності. Ти, здається, обіцяв бути завжди до наших послуг? Отже, чи не пошукаєш чогось придатного для голодного гобіта?

- Так-так, - закивав Горлум. - Смеагорл пошукає. Смеагорл завжди допомагає, коли його просять, чемно просять.

- Ну, я, здається, просив чемно. Якщо тобі ще мало, будь ласка: дуже прошу!

Горлум зник. Його не було довго. Фродо з'їв жменю крихт, зарився в купу бурого листя і заснув. Сем пильно придивився до нього: світло майже не проникало крізь щільне листя, але обличчя і руки Фродо були чітко окреслені. Сем згадав, як він доглядав за пораненим у будинку Елронда; вже тоді часом тіло Фродо немов світилося зсередини. Зараз світіння стало помітніше. Риси Фродо дихали спокоєм, ані сліду страху і туги - знайоме, звичайне обличчя, ось тільки дуже постаріло. І дивовижно красиве, начебто різець часу підкреслив непомітні спочатку шляхетні риси. Звичайно, Сем Гемджи не вживав таких слів, бо не звик до них. Він просто похитав головою і шепнув: «Я його люблю. Він дивовижний і часом світиться. Але я його люблю все одно...»

Безшумно повернувся Горлум, глянув через плече на сплячого Сема і, мружачи очі, відповз убік. Сем пішов за ним. Горлум щось жував, задоволено буркочучи. Перед ним на траві лежали два прекрасних кролики. Горлум жадібно поглядав на них, але не торкав.

- Смеагорл завжди допомагає, - похвалився він. - Ось кролики, гарні кролики. Але пан спить, і Сем, напевно, теж хоче спати. Сем не хоче зараз кроликів? Смеагорл [235] намагається допомогти, але не може ловити дичину на замовлення...

Однак Сем заявив, що поснідати ніколи не пізно, тим більше коли можна поласувати печенею з кролика!

Усі гобіти вміють готувати, цьому їх навчають ще до абетки (до абетки не всякий і доходить!), але Сем був кулінаром видатним і до того ж набрався досвіду в поході. Не втрачаючи надії на краще, він всюди тягав за собою найнеобхідніші речі: кресало й губку, два казанки, що вкладались один до другого, дерев'яну ложку, двозубу виделку і пару шпигувальних голок; на дні мішка в бляшаній коробочці зберігався безцінний, вже помітно розтрачений запас солі. Ще потрібний був вогонь та деякі приправи. Сем дістав ніж, обтер дочиста^ заточив на камені і став потрошити кроликів, роздумуючи, як вчинити краще: йому не хотілося залишати сплячого Фродо одного ні на мить.

- Слухай, Горлуме, - сказав він, - є ще одне доручення. Візьми оці казанки та принеси води.

- Смеагорл принесе. А навіщо гобіту вода? Адже він вже помився і напився?

- Тебе не стосується: Незабаром довідаєшся. Чим швидше принесеш, тим швидше довідаєшся. І не попсуй мені посуд, бо я тебе самого на котлети порубаю!

Горлум пострибав геть, а Сем знову подивився на Фродо. Той, як і раніше, спокійно спав; Сема вразила виснаженість його рук та обличчя. «Та як же ж він охляв! Хіба годиться порядному гобіту мати такий вигляд? Ото вже зараз я його нагодую...»

Він відшукав на галявинці ямку, кинув туди купку сухого листя, набрав поблизу ломаччя, а поверх усього поклав кедрову гілку, щоб горіло довго. Землю навколо «грубки» старанно почистив і висік іскру кресалом. Спалахнув майже бездимний вогонь. Сем уже роздував його, коли повернувся Горлум. Опустивши на землю повні казанки, він вигукнув сердито:

- Ох-ох! Навіщо це? Не треба! Дурний гобіт, так-так, дурний! Не треба цього!

- Чого не треба? - не зрозумів Сем.

- Цих бридких пекучих язичків! Вогонь! Вогонь! Це небезпечно! Він обпікає, його здаля видно, так-так! [236]

- Не думаю, - заперечив Сем. - Якщо не класти вогкі дрова, диму не буде і все обійдеться. Та й взагалі, заради доброї справи варто'ризикнути. Мені ж треба приготувати кроликів!

- Навіщо готувати на вогні? - зарепетував Горлум. - Навіщо псувати гарне м'ясо? І навіщо Смеагорл вам їх віддав, бідний, голодний Смеагорл? Ай-яй-яй, дурний гобіт! Кролики молоді, ніжні, соковиті, їх треба їсти просто так, сирцем!

Він схопив випотрошену тушку і притис до грудей.

- Та годі тобі, - мовив Сем. - Що одному всмак, іншому отрута. Тобі наші коржики поперек горлянки, а нам - сире м'ясо. Ти мені кролика подарував, отже, я його можу готувати, як мені заманеться. Я ж не змушую дивитися, як ми будемо обідати! Злови собі іншого і ковтай хоч зі шкурою, аби не в мене на очах. Ти не побачиш вогню, а я - тебе, і обом буде приємно. Втім, я намагатимусь не надимити.

Горлум, тихо буркочучи, сховався в папоротях, «Гобі-тові, крім м'яса, потрібна ще і зелень, - подумав Сем, - мені б сюди якогось коріння або картопельки, не кажучи вже про свіжий хліб. Добре, обійдемося приправами...»

- Гей, Горлуме! - неголосно покликав він. - Ще робота є.

Горлум висунувся з-під листя, неприязно скривившись.

- Пару лаврових листочків, трошки чебрецю, шавлії - і все, але мені треба це пошвидше, поки вода не закипіла.

- Ні, - кинув Горлум, - це Смеагорлові зовсім не подобається. Смеагорл не їсть ані трави, ані корінців, ніколи, мій дорогесенький, поки не вмирає з голоду або не занедужає, бідний Смеагорл...

- Я Смеагорла в цьому казанку зварю живцем, якщо він не зробить того, про що його чемно просять! Я особисто тебе покладу в окріп, мій дорогесенький! Не сезон, а то б я ще послав бідного Смеагорла за ріпою та морквиною. Готовий битися об заклад, тут ростуть усякі дикі овочі. А дорого б я дав за десяток барабольок...

- Смеагорл не піде, ні, мій дорогоцінний, зараз не піде, - запхикав Горлум. - Смеагорл жахливо втомився, гобіт злий, бридкий! Смеагорл не буде копати корінці, моркву і картоплю. А що це таке - бараболя? [237]

- Бараболя - по-науковому картопля, - пояснив Сем, - улюблена страва мого старого і найкращий спосіб набити порожній шлунок. Зараз її не знайдеш, тож я тебе і не змушую. Будь добрий, нарви пучечок зелені, я буду про тебе тоді кращої думки. Якщо будеш слухняним, при першій же оказії так почастую - пальчики оближеш! Смажена картопля і риба - спеціальність фірми «Сем Гемджи»! ;

- Псувати смачну рибку на сковорідці! - не вгамовувався Горлум. - Дай мені сиру рибу, а свою картоплю можеш їсти сам!

- Ну що з тобою зробиш! - зітхнув Сем. - Марна трата слів... Йди собі спати! '

Довелося обійтися без Горлума; на щастя, все необхід- | не знайшлося під рукою. Сем накришив зелені і присів стерегти, поки закипить вода. Час минав, день був тихий та теплий, роса на траві і листі висохла. Незабаром кролики вже тушкувалися за всіма правилами в обох казанках. Сем дрімав, не забуваючи час від часу тикати м'ясо виделкою - чи м'яке, - і пробувати ложкою соус.

Нарешті все було готове. Сем зняв казанки з вогню і подався будити Фродо.

- Га? Що? Що таке, Сем? - запитав той, розплющивши очі. - Чому ти не спиш? Котра година?

- Десь дві години по світанку чи близько того. Зараз я почастую вас тушкованим м'ясом і супом, це вам на користь піде. Правда, немає ані цибулі, ані картоплі, та й їсти доведеться просто з казанка: у мене з собою, на жаль, ні серветок, ні порцеляни...

Фродо потягнувся і зітхнув.

- Чи тобі вдалося поспати? - суворо спитав він. - І не треба було розпалювати вогонь. Але я дуже голодний. Гм... Що це так пахне?

- Смеагорлів подарунок, - засміявся Сем. - Пара кроленят. Горлум, здається, вже шкодує про свою щедрість! На жаль, на гарнір нічого, крім зелені.

Вони сіли серед папороті і заходилися їсти, користуючись по черзі єдиною виделкою і ложкою; заїли шматочком хлібця. Давно вже не доводилося їм так розкошувати!

- Егей, Горлуме! - тихенько свиснув Сем. - Ходи-но сюди. Хвилина на роздуми! Ще залишилося трохи м'яса, хочеш? [238]

Відповіді не було.

- Та грець із ним, - сказав Сем. - Пішов, мабуть, сире м'ясо добувати. Ми і без нього впораємося!

- А потім ти поспиш, - додав Фродо.

- Тільки цур ви тоді не засніть! Я до Смеагорла довіри не маю. Сидить у ньому Падлюка і знову, схоже, ворушитися починає. їй-бо, він при першій-ліпшій нагоді мене ж першого і задушить... Ми з ним не пара, Смеагорл не любить Сема, дорогесенький мій, зовсім не любить...

Вони доїли все до крихти, і Сем подався до струмка мити посуд. Впоравшись з роботою, він розігнув спину й поглянув у бік лаврового гаю. На тлі темної зелені вилося тоненьке пасмо блакитного диму, дуже помітне здаля: диміла забута польова кухня.

- Оце так штука! Відкіля стільки диму? - зойкнув Сем і помчав до місця події. На бігу йому здалося, ніби хтось свиснув. Може, це птахи? Свист долинав від озерця. Потім знову свиснули, вже з іншого боку. Сем побіг щодуху. Виявилося, що від тліючої гілки зайнялася суха листяна підстилка, а від неї - свіжа трава. Сем похапцем затоптав багаття, розкидав попіл, прикрив вигоріле місце сирим дерном. Потім поспішив до Фродо.

- Чули, начебто свистіли зараз? - запитав він. - Може, то птахи лісові, або хтось їх наслідував. Розумієте, я там надимив трохи. Якщо помітять, ніколи собі не пробачу! Хоча в мене і можливості такої не буде...

- Тихо! - шепнув Фродо. - Здається, я чую розмову.

Гобіти зав'язали, закинули за спину свої торби на випадок втечі, заповзли поглибше під буйнолистату папороть і залягли. Сумнівів не залишалося: людські голоси, приглушені, але виразні, чулися дедалі ближче.

- Тут! - сказав хтось. - Звідси йшов дим. Тут ми їх і впіймаємо, мов кролика в сильце. З'ясуємо, хто такі.

- І порозпитуємо, - додав інший голос.

Четверо чоловіків з чотирьох боків увійшли в зарості. Ані бігти, ані ховатися вже не можна було. Сем і Фродо підскочили, спина до спини, і вихопили мечі. Те, що вони побачили, їх дуже здивувало, однак люди здивувалися куди більше. То були високі молодці, усі з мечами в піхвах, [239] двоє мали важкі списи, а у двох інших були луки на повний їхній зріст; у сагайдаках постукували довгі стріли з ясно-зеленим оперенням. Тканина одягу - зелена і бура, різних відтінків - напевно, дозволяла крастися лісом непоміченими. Навіть руки були прикриті зеленими рукавичками, а голови - каптурами та масками; тільки світлі серйозні очі дивилися з прорізів. Фродо мимоволі згадав Боромира.

- Знайшли, але не тих! - здивовано сказав один. - Але кого, власне?

- Вони не орки, - сказав інший, відпускаючи рукоять меча, за яку був схопився, коли блиснуло Жало.

- Ельфи? - з сумнівом припустив третій.

- Які там ельфи, - заперечив четвертий, мабуть, ватажок. - Ельфи давно покинули Ітіліен. До того ж, ельфи, як розповідають, напрочуд гарні собою.

- Отже, ми особливою красою не відзначаємось, так я зрозумів? - образився Сем. - Дякую за комплімент. Коли обговорите нашу зовнішність, будьте ласкаві повідомити, хто ви такі і чому порушуєте відпочинок втомлених мандрівників?

Той, що здавався ватажком, сумно посміхнувся:

- Я - Фарамир, капітан прикордонної сторожі Гон-дору. Тут нині не подорожують заради задоволення, а бувають лише слуги Білого або Чорного Замків.

- Ми нікому не служимо, - відрізав Фродо. - Ми дійсно прості мандрівники, хоча Фарамир, здається, не вірить цьому?

- Тоді назвіться і відповідайте, що вам тут потрібно, - сказав Фарамир. - У нас є свої справи, розпатякувати нам ніколи. І, до речі, куди подівся третій?

-Третій?

- Так, той, що ховався над струмком, тільки ніс стирчав. Здаля видно - недобра тварюка! Чи то нова порода орків, чи їхній прислужник? Він вислизнув від нас, як лис.

- Я не знаю, куди він дівся, - відповів Фродо. - Це наш випадковий попутник, я за ним не стежу і не відповідаю за нього. Якщо вам пощастить його зловити, не кривдьте його - це нещасне, жалюгідне створіння. А що стосується нас, то ми - гобіти з Гобітона в Гобітанії. Наша батьківщина лежить далеко звідси на північний захід. Мене [240] звуть Фродо, син Дрого, а це - Семіум, син Хемфаста, достойний гобіт, у мене на службі. Ми йдемо з Рівен-деллу, інакше знаного як Імладрис...

Щойно Фродо вимовив цю назву, Фарамир здригнувся і помітно занепокоївся.

- З нами було семеро товаришів, - продовжував Фродо, - одного ми втратили в Морії, з іншими розлучилися на Причальному Лузі біля водоспадів Раурос; серед них було ще двоє гобітів, гном, ельф і двоє людей, Арагорн і Боромир з Мінас-Тіріта...

- Боромир? - разом вигукнули всі четверо.

- Боромир, син Денетора? - перепитав капітан. - Якщо ви не брешете, це важлива новина! Можливо, вам невідомо, що Боромир, син Денетора, був нашим проводирем, головою Сторожі Білої вежі! Ми оплакуємо його зникнення... Яким же чином ви познайомилися? Говори, тільки швидше, сонце вже високо.

- Чи пам'ятаєте ви загадкове пророкування, через яке Боромир подався в Рівенделл?

«У Імладрісі судилося вам

Зламаний меч віднайти...»

- Звичайно, пам'ятаємо, - здивовано відповів Фарамир. - Якщо ви його знаєте, вам, мабуть, можна вірити!

- Зараз зламаний меч носить згаданий мною Арагорн, - закінчив Фродо. - А напіврослики - це ми.

- Бачу, - задумливо відповів Фарамир. - Принаймні, вам ця назва пасує. А що розуміти під «Прокляттям Ісілдура»?

- Це поки що таємниця, - мовив Фродо, - але згодом з'ясується.

- Що привело вас у ці землі, вкриті Тінню? - Фарамир указав рукою на гори, не називаючи їх. - Нам потрібно докладніше переговорити, однак зараз ми дуже поспішаємо. До речі, ви навряд чи зайшли б сьогодні далеко, по дорозі або бездоріжжям. Ще до полудня тут спалахне бій. Вам довелося б обирати між смертю або швидкою втечею до Андуїну. Я залишу при вас охорону, так буде спокійніше і вам, і мені. Розум застерігає від того, щоб занадто вірити випадковим зустрічам у тутешніх місцях. Але якщо я повернуся, ми ще поговоримо. [241]

- Хай вам щастить, - низько вклонився Фродо. - Хоч би що ти про мене думав, я - друг усім ворогам Спільного Ворога. Ми пішли б за тобою, якби могли чимось допомогти вам, велетням, і якби дозволила моя справа. Чекаємо на вас із перемогою!

- Я мало чув про напівросликів, але, бачу, ви знаєтеся на чемному поводженні, - відповів Фарамир. - До зустрічі незабаром!

Гобіти знову посідали, але обговорювати нічого не стали. Поруч з ними в глибокому затінку від лавра залишилися двоє гондорців. Вони стягли свої зелені маски - сонце вже припікало, - і Фродо побачив їхні обличчя, невеселі, горді, але привітні: світла шкіра, темне волосся, ясні очі. Вони розмовляли між собою напівголосно, спершу загальною мовою на якийсь стародавній лад, потім своєю - і Фродо з подивом упізнав ельфійські слова. Він здогадався, що перед ним дунадани, нащадки вихідців з далекого Заходу.

Фродо спробував навіть заговорити, але вони відповідали уникливо й обачно. Вони звалися Маблунг і Дамрод, їхні пращури і родичі жили в Ітіліені, поки Ворог його не захопив. З таких людей Денетор створював загони, що потай переправлялися через Андуїн (як саме, вони не пояснювали) і знищували зграї орків та інших лиходіїв, що нишпорять між Рікою та Похмурими Горами. і

- Звідси до східного берега Андуїну близько десяти І ліг, - сказав Маблунг. - Ми нечасто заходимо так дале- ] ко. Сьогодні справа особлива: ми повинні влаштувати І пастку для харадримів, будь вони неладні!

- Кляті вояки з Півдня! - додав Дамрод. - Колись Гондор і Харад були добрими сусідами, хоча до великої приязні не доходило. Наші кордони лежали тоді далеко за гирлом Андуїну, і Умбар, найближче з тамтешніх князівств, і підкорявся нам. Та тільки коли це було! Багато поколінь змінилося відтоді, коли ми приймали гостей з Харада і самі їздили туди. Недавно розійшлася чутка, начебто Ворог відвідав їх і вони перейшли, а скоріше, повернулися на його бік: вони завжди легко піддавалися його волі. Схоже, дні Гондора полічені, стіни Мінас-Тіріта приречені на ганьбу, бо сила і підступність Чорного Володаря неймовірні! [242]

- А все ж таки ми не сидимо склавши руки і не дамося так легко, - зауважив Маблунг. - Кляті харадрими (так ми звемо жителів Півдня) йдуть на з'єднання з воїнством Чорного замку. Йдуть по дорозі, прокладеній гондорцями! І навіть варти не виставляють, такі впевнені, буцімто тіні від гір, підвладних їхньому новому володарю, досить, щоб залякати будь-кого. І ми з'явилися розчарувати їх. Позавчора розвідка повідомила, що "їхні полки вирушили в похід. Один з полків, як ми розрахували, до полудня вийде з ущелини на тракт. Отут їм приготований сюрприз. Поки Фарамир з нами, ворогу не судилося пройти! Наш каштан завжди виходить неушкодженим із найзапекліших колотнеч. Чи то чари його чиїсь охороняють у бою, чи така у нього вдача, і призначений йому інший кінець...

Розмова увірвалася. Навколо було дуже тихо. Сем обережно виглянув з-за папороті. Гондорці рухалися поодинці чи вервечками, ховаючись у підліску, подекуди поповзом, майже невидимі у своєму зелено-бурому одягу, всі у каптурах, масках, рукавичках... Промайнули, мов привиди, і сховалися. Сонце підбилося високо, тіні скоротилися.

«Цікаво, куди подівся цей нестерпний Горлум? - думав Сем, заповзаючи назад до сховища. - От приймуть його за орка, чи Жовта Пика живцем спече - буде знати! Ну, либонь, викрутиться, не вперше!» - По тому Сем улігся поряд із Фродо і спокійно заснув.

Прокинувся він від звуків бойової сурми. Вже було опівдні. Гондорці, насторожені й уважні, стояли під лавром. Сигнал повторився виразніше, зверху, з-за гребеня пагорба. Сем почув і лемент, і дике виття, але зовсім слабке, немов з-під землі. Потім бій загримів ближче, прямо над укриттям гобітів: удари мечів по сталевих шоломах, брязкіт клинків, глухий стукіт стріл, відбитих щитами. Люди кричали навперебій, але всі голоси перекривав дзвінкий заклик: «Гондор! Гондор!»

- Начебто сотня ковалів б'є по ковадлах, - поморщився Сем. - Хоч би їх кудись мимо пронесло!

Але вийшло навпаки.

- Ідуть! - збуджено гукнув Дамрод. - Харадрими вирвалися і завернули з тракту. Вони біжать сюди, а наші за ними! [243]

Сему стало цікаво, і він вип'явся на нижню гілку дерева, щоб краще бачити. У гаю замигтіли смагляві обличчя і червоні плащі, а трохи далі - зелені каптури гондорців. Стріли густо прошивали повітря. Якийсь здоровань звалився з уступу, перевернувся і, давлячи тендітні кущі, впав обличчям додолу в гущавину папороті біля самої голови Фродо. З-під золотого обруча в потилиці стирчала зелена стріла. Червоний каптан був розідраний, панцир з мідних лусочок погнувся. Чорне волосся, перевите золотими нитками, злигаюсь від крові. Засмагла долоня ще тримала руків'я зламаного меча.

Сему вперше довелось бачити битву між людьми, і видовище не припало йому до душі. Він радів, що не побачив обличчя убитого. Як його звали, де він мешкав, чи був злим від природи, чи чиїсь брехливі обіцянки виманили його в далекий похід? Якби дали йому вибирати, чи не залишився б він вдома, серед своїх? Думки ці промайнули в голові Сема і згасли. У ту саму хвилину, коли Маблунг наблизився до убитого, вигуки вибухнули з новою силою, і усіх приголомшило трубне ревіння; земля затремтіла і загула, немов по ній розмірено били тупими таранами.

- Бережись! - крикнув Дамрод. - Оліфанти! Гей, якщо Валари це бачать, чому ж мовчать? Оліфанти!

З великим подивом, жахом і захватом стежив Сем за величезною твариною, що з'явилася, ламаючи дерева, і незграбним клусом потрюхала по схилу - з будинок розміром, ціла жива гора. Звичайно, страх має великі очі, але Сем не набагато перебільшив: цей харадримський оліфант був і справді велетень; іншого такого він не побачив би у всім Середзем'ї. Оліфант йшов прямо на гобітів, але в останню мить відхилився і проскочив майже поряд. Ножища товщиною з дерево, вуха як вітрила, довгий трубчастий ніс-хобот задертий вгору, а в маленьких очицях палав шалений вогонь. Вигнуті ікла, окуті золотом, були поплямовані кров'ю. Оксамитний, шитий золотом чепрак звисав, подертий, з опуклих боків, а на спині гойдалися, розвалюючись з кожним кроком, залишки дерев'яної халабудки і ледве трималася жалюгідна, мов лялька з і ганчір'я, фігурка погонича. і

Скажений велетень мчав, не розбираючи дорога; стріли j не пробивали його товсту шкіру. Люди порскали врозсип, j [244] і

і все ж таки багато хто потрапив йому під ноги і загинув, утоптаний у сиру землю. Незабаром оліфант зник у лісі, тільки трубне ревіння і тупіт ще довго лунали вдалині. Сем не зміг довідатися, як він скінчив: чи жив у лісах до старості, чи впав у глибоку ущелину, чи загинув з голоду, а може, сліпий шал штовхнув його до вод Великої Ріки... Сем голосно зітхнув:

- Оліфант! Виходить, я бачив оліфанта на власні очі! Оце так-так... Але ж вдома не повірять!.. Так чи інакше, розвага скінчилася, посплю ще.

- Спи, поки час є, - обізвався Маблунг. - Якщо Фарамир уцілів, він незабаром з'явиться, і треба буде забиратися звідси: щойно Ворог довідається про нашу вилазку, він спорядить погоню.

- Ви собі йдіть, а мене не чіпайте, - мовив Сем. - Я спатиму, цілу ніч бив ноги, то не жарти!

Маблунг розреготався:

- Ти що ж думаєш, шановний Семе, наш капітан тебе тут одного залишить? Спи, потім розберемося!

Книга: Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової

ЗМІСТ

1. Джон Роналд Руел Толкін Володар Перснів: Дві Вежі Переклад А. Немірової
2. Розділ 2 РОХАНСЬКІ ВЕРШНИКИ Над...
3. Розділ З ДОБЛЕСНІ УРУК-ХАЇ Піна...
4. Розділ 4 СТАРИЙ ЕНТ Намагаючись не...
5. Розділ 5 ВЕРШНИК У БІЛОМУ - Я промерз...
6. Розділ 6 ЗОЛОТИЙ ДВІР Відгоріла...
7. Розділ 7 ОСАДА ГІРСЬКОГО РОГУ Старою...
8. Розділ 8 ШЛЯХ НА ІЗЕНГАРД Так...
9. Розділ 9 ЩО МОЖНА ЗЛОВИТИ В КАЛАМУТНІЙ...
10. Розділ 10 ГОЛОС САРУМАНА Друзі...
11. Розділ 11 ПАЛАНПР Сонце вже було на...
12. Частина четверта...
13. Розділ 2 ЧЕРЕЗ ТРЯСОВИНУ Горлум...
14. Розділ З ЧОРНУ БРАМУ ЗАЧИНЕНО Ще...
15. Розділ 4 ПРО СПЕЦІЇ ДО ТУШКОВАНОГО КРОЛИКА...
16. Розділ 5 ВІКНО НА ЗАХІД Здавалося Сем...
17. Розділ 6 ПОТАЙНЕ ОЗЕРО Фродо...
18. Розділ 7 ДО ЗАРІЧНОГО РОЗДОРІЖЖЯ...
19. Розділ 8 ПІДЙОМ НА КІРІТ-УНГОЛ Горлум...
20. Розділ 9 ЛАБІРИНТ ШЕЛОБИ Якщо день і...
21. Розділ 10 СЕМ НА РОЗДОРІЖЖІ Фродо...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate