Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Роберт Луїс Стівенсон Острів Скарбів Переклад Юрія Корецького
Розділ IX ПОРОХ І ЗБРОЯ
"Еспаньйола" стояла на якорі досить далеко від берега, і нам довелося добиратись до неї шлюпкою, обминаючи то прови інших суден, оздоблені фігурами, то їхні корми. Корабельні линви рипіли під нашим кілем і гойдалися в нас над головами. Нарешті ми причалили до шхуни, де нас зустрів і привітав штурман містер Ерров, засмаглий старий моряк, з сережками у вухах і трохи косими очима. Між ним і сквайром виразно встановилися дуже близькі й приятельські стосунки - зовсім не такі, як між містером Трелоні й капітаном.
Капітан виявився чоловіком прискіпливим, усе на шхуні [46] наче дратувало його. Причини свого незадоволення він не забарився пояснити, бо, щойно ми спустилися до каюти, як до нас підійшов матрос і сказав:
- Капітан Смоллет, сер, хоче поговорити з вами.
- Я завжди до послуг капітана. Запросіть його сюди, -відповів сквайр.
Капітан чекав уже перед порогом; він одразу ж увійшов у каюту й причинив за собою двері.
- Ну, капітане Смоллете, що ви маєте сказати? Сподіваюся, все гаразд? Шхуна готова до відплиття?
- От що, сер, - відповів капітан, - я говоритиму відверто, навіть якщо викличу цим ваше невдоволення. Мені не подобається ця виправа, не подобається наша команда, не подобається мій помічник. Коротко і ясно.
- Може, сер, вам і судно не подобається? - запитав сквайр, - як я помітив, дуже роздратованим тоном.
- Про судно я нічого не можу сказати, сер, поки не випробую його в морі, - відповів йому капітан. - Здається, воно непогане. Більше я нічого поки що не скажу.
- А може, сер, вам і власник судна не подобається? - вів далі сквайр.
Але тут утрутився доктор Лівсі.
- Стривайте, - сказав він, - стривайте. Така розмова тільки призведе до сварки, та й годі. Капітан сказав нам і занадто багато, і занадто мало, тому треба, щоб він пояснив свої слова. Ви кажете, що вам не подобається ця виправа. Чому?
- Мене запрошено, сер, з умовою вести наше судно туди, куди накаже мені оцей джентльмен, - сказав капітан. - Гаразд, я ні про що й не розпитував. Та незабаром я переконався, що навіть останній матрос на судні знає про мету подорожі більше, ніж я. Не знаю, як ви, але я не можу вважати це нормальним.
- Я теж не вважаю це нормальним, - погодився доктор Лівсі.
- Далі, - знов озвався капітан,- я довідуюся, що ми вирушаємо шукати скарби, причому завважте: про це я чую від своїх підлеглих. Шукати скарби - взагалі справа дуже делікатна. І я не відчуваю ніякого потягу до такої роботи, тим паче, коли вона має бути секретною, а секрет - даруйте, містере Трелоні, - уже розбазікали навіть папузі.
- Сілверовій папузі? - аж підскочив сквайр.
- Ні, це в мене така примовка,- пояснив капітан. - Просто секрет роздзвонили всім, хотів я сказати. Гадаю, що ніхто з вас, джентльмени, не уявляє собі всіх труднощів, тож мій обов'язок попередити: боротьба точитиметься не на життя, а на смерть.
- Це все зрозуміло і, насмілюся сказати, цілком слушно, [47] - відповів доктор Лівсі. - Ми ризикуємо. Але ми не так уже погано, як вам здається, знаємо, на що йдемо. Далі ви кажете, що вам не подобається команда. Хіба вона з таких уже недосвідчених моряків?
- Мені вона не подобається, сер, - повторив капітан Смоллет. -1, коли вже хочете знати, добирати команду мав би я.
- Мабуть, ви маєте слушність, - відказав лікар. - Моєму другові, певно, слід було б набирати команду разом з вами. Але коли тут і хибно вчинено, то зовсім не тому, що хотіли знехтувати вашу думку. Крім цього, вам, здається, не подобається містер Ерров?
- Не подобається, сер. Я вірю, що він непоганий моряк. Але він занадто багато попускає команді, щоб бути добрим помічником. Штурман повинен триматися осторонь від матросів, він не повинен пиячити з ними.
- А хіба ж він пиячить? - вигукнув сквайр.
- Ні, сер, - відповів капітан.- Але він надто запанібрата з командою.
- Ну, гаразд, а які ж висновки з цього випливають? -запитав лікар. - Скажіть нам, чого ви хочете?
- Ви, джентльмени, твердо вирішили здійснити це плавання?
- Рішучість наша залізна, - відповів сквайр.
- Чудово,- сказав капітан. - Тепер, коли ви так терпляче вислухали мене, хоч я й не міг підтвердити незаперечними доказами своїх слів, послухайте ще трохи. Порох і зброю складають у носовій частині судна, тоді як є чудове приміщення під вашою каютою. Чом би не покласти їх туди? Це по-перше. Далі, ви взяли з собою чотирьох своїх людей, і я чув, що вони мають бути розміщені в носовій частиш. А чом би їх не примістити біля вашої каюти? Це по-друге.
-Єй по-третє? - спитав містер Трелоні.
- Є, - відказав капітан. - Занадто багато базікають про " вашу таємницю.
- Так, занадто багато, - погодився лікар.
- Скажу вам тільки те, що я сам чув, - вів далі капітан Смоллет. - Кажуть, що у вас є карта якогось острова, що на цій карті хрестиками позначено місця, де заховано скарби, і що острів лежить... -1 капітан цілком точно назвав довготу й широту острова.
- Я жодній душі не казав цього! - скрикнув сквайр.
- Але кожен матрос це знає, сер, - заперечив капітан.
- Лівсі, це, мабуть, ви або Гокінс! - знову скрикнув сквайр.
- Тепер уже все одно, хто пробалакався, - відповів лікар. [48] Я помітив, що ні він, ні капітан не дуже повірили протестам містера Трелоні. Та й я теж, бо він таки справді був страшенним базікалом. Але тепер я гадаю, що містер Трелоні казав правду і що команда й без нас знала координати острова.
- Я, джентльмени, - мовив далі капітан, - не знаю, в кого ця карта, але я рішуче вимагаю, щоб її тримали в таємниці навіть від мене й містера Еррова. У противному разі я проситиму вас звільнити мене.
- Розумію, - сказав лікар. - Ви хочете, щоб ми не розголошували справи й розмістили охорону з надійних людей у кормовій частині судна біля складу зброї та пороху. Інакше кажучи, ви боїтеся заколоту.
- Сер, - відповів капітан Смоллет, - я ніяк не хочу образити вас, але заперечую ваше право приписувати мені те, чого я не казав. Жоден капітан, сер, не повинен виходити в море, якщо має достатні підстави для такого твердження. Щодо містера Еррова, то я вважаю його безсумнівно чесною людиною. Те саме можна сказати й про декотрих матросів, наскільки я їх знаю. Але я відповідаю за безпеку корабля і за життя кожної людини на борту. Я бачу, що деякі речі, як на мою думку, робляться не зовсім правильно. Отож, я прошу вас вжити певних запобіжних заходів або звільнити мене. Оце й усе.
- Капітане Смоллете, - почав лікар, усміхаючись, - ви чули коли-небудь байку про гору, яка народила мишу? Пробачте, але я насмілюся сказати, що ви нагадали мені цю байку. Коли ви ввійшли сюди, я ладен був ручитися своєю перукою, що ви мали на думці щось більше, ніж це.
- Ви, лікарю, - сказав капітан, - дуже спостережлива людина. Коли я ввійшов сюди, я мав намір просити про звільнення. Я не думав, що містер Трелоні схоче вислухати бодай одне моє слово.
- Я й не став би слухати! - скрикнув сквайр. - Якби не Лівсі, я послав би вас під три чорти. Але коли я вже вислухав вас, то зроблю так, як ви бажаєте. Тільки тепер я гіршої про вас думки.
- Це вже як вам завгодно, сер, - відповів капітан. - Згодом ви зрозумієте, що я лише виконав свій обов'язок.
Сказавши це, він вийшов.
- Трелоні, - мовив лікар, - проти всіх своїх сподіванок, я пересвідчився, що у вас на борту двоє чесних людей: цей чоловік і Джон Сілвер.
- Щодо Сілвера - згода! - вигукнув сквайр. - Але щодо цього нахабного вигадника, то я вважаю, що він поводиться так, як не личить мужній людині, морякові й тим більше англійцеві. [49]
- Що ж, - сказав лікар, - побачимо.
Коли ми вийшли на палубу, матроси почали вже переносити зброю та порох, приспівуючи своє "Йо-го-го!". Капітан і містер Ерров наглядали за роботою.
Мені дуже сподобалось, як усе на шхуні переобладнали. На кормі, ближче до середини, було упоряджено шість кают, з лівого борту з'єднаних проходом з камбузом і баком. Спершу ці шість кают призначалися для капітана, Еррова, Ґантера, Джойса, лікаря і сквайра. Потім дві з них віддали мені й Редрутові, а містер Ерров і капітан мали спати в тамбурі над міжпалубним переходом, який так розширили, щоб він цілком міг правити за каюту. Звичайно, вона була трохи занизька, але в ній знайшлося досить місця на два гамаки, тож навіть штурманові наче сподобалось таке розміщення. Можливо, у нього теж були сумніви з приводу команди, але це тільки припущення, бо, як ви невдовзі дізнаєтесь, ми дуже короткий час мали його у своєму товаристві.
Всі ми старанно працювали, переносячи порох та обладнуючи наші каюти, коли нарешті з берега на шхуну дісталися човном останні один-два матроси і разом з ними Довгий Джон.
Кухар вибрався на борт спритно, наче мавпа. Тільки-но побачивши, чим ми заклопотані, він вигукнув:
- Гей, браття! Що це ви робите?
- Переносимо бочки з порохом, Джоне, - відповів котрийсь матрос.
- Навіщо, хай вам чорт! - стривожився Довгий Джон. -Ми ж пропустимо ранковий відплив!
- Це мій наказ! - коротко кинув капітан. -А вам слід зійти вниз, чоловіче. Матросам треба приготувати вечерю.
- Слухаю, сер, - відповів кухар.
І, доторкнувшись рукою до чола, швидко зник у напрямку камбуза.
- Це дуже порядний чоловік, капітане, - зауважив лікар.
- Можливо, сер, - відказав капітан Смоллет. -Обережніше з цим, хлопці, обережніше! - І він підбіг до матросів, які котили бочку з порохом. Потім, помітивши раптом, що я розглядаю щойно встановлену в середній частині палуби обертову гармату, - капітан гримнув на мене:
- Гей, юнго! Гайда звідси до кухаря, хай він дасть тобі роботу!
Майнувши щодуху до камбуза, я ще встиг почути, як він голосно сказав лікареві:
- Я не потерплю мазунчиків у себе на кораблі! Запевняю вас, що відтоді я повністю пристав на думку сквайра і пройнявся до капітана найглибшою зневагою. [50]
Книга: Роберт Луїс Стівенсон Острів Скарбів Переклад Юрія Корецького
ЗМІСТ
На попередню
|
|
