Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Такими грандіозними труднощами могла б пишатися будь-яка нація! / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ


Навіть Геґрід не давав їм перепочинку. Вибухозаді скрути росли з дивовижною швидкістю - а ще ж ніхто не з’ясував, чим саме вони харчуються. Геґрід був у захваті й запропонував їм щодругого вечора приходити до його хижі, щоб спостерігати за дивовижною поведінкою скрутів і робити нотатки до їхнього спільного “проекту”.

- Карочє, тільки не я, - рішуче заперечив Драко Мелфой, коли Геґрід повідомив про це з виглядом Діда Мороза, який витягає зі свого лантуха ще одну величезну іграшку. - Я на цю гидоту й на уроках надивився, дуже дякую.

Усмішка на Геґрідовім обличчі зів’яла.

- Ти меш робити те, шо я тобі мовив, - гаркнув він, - бо я, бігме, вчиню так, як професор Муді... Чув, шо з тебе вийшов файний тхорик, Мелфою.

Ґрифіндорці аж покотилися з реготу. Мелфой почервонів зі злості, але згадка про покарання, яке вчинив Муді, була ще, мабуть, дуже болюча, тож він мовчки проковтнув образу. Після уроку Гаррі, Рон і Герміона поверталися до замку в чудовому настрої. Дуже приємно було бачити, як Геґрід поставив на місце Мелфоя - особливо тому, що торік Мелфой аж зі шкури пнувся, щоб Геґріда звільнили.

Коли вони зайшли у вестибюль, шлях їм загородила велетенська юрба учнів, які зібралися там довкола великої дошки оголошень, що височіла біля підніжжя мармурових сходів. Рон, найвищий з них трьох, звівся навшпиньки й прочитав уголос оголошення.

ТРИЧАКЛУНСЬКИЙ ТУРНІР

У п’ятницю, 30 жовтня, о 18 годині прибудуть делегації з Бобатону і Дурмстренґу. Уроки закінчаться на півгодини раніше...

- Класно! - зрадів Гаррі. - У п’ятницю останній урок - зілля й настійки! Отже, Снейп не встигне нас усіх потруїти!

Всі учні повинні занести в гуртожитки свої портфелі й підручники, а тоді зібратися біля замку для зустрічі наших гостей перед Вітальним бенкетом.

- Лишився тільки тиждень! - сказав Ерні Макмілан з Гафелпафу з сяючими очима вибираючись з юрби. - Цікаво, чи знає Седрик? Піду йому скажу...

- Який Седрик? - тупо перепитав Рон, коли Ерні відійшов.

- Діґорі, - пояснив Гаррі. - Напевне, він візьме участь у турнірі.

- Щоб цього ідіота обрали чемпіоном Гоґвортсу? - обурився Рон, коли вони проштовхувалися крізь галасливу юрбу до сходів.

- Він не ідіот, просто ти його не любиш, бо він переміг Ґрифіндор у квідичі, - втрутилася Герміона. - Я чула, що він дуже добре вчиться... а ще він староста.

Вона це сказала тоном, що не припускав заперечень.

- Тобі він подобається лише тому, що дуже вродливий, - саркастично скривився Рон.

- Вибач, але я не оцінюю людей тільки за вродою! - обурилася Герміона.

Рон роблено закашлявся, але в цьому кашлі явно вчувалося слово “Локарт!”

Поява оголошення у вестибюлі справила помітний ефект на мешканців замку. Наступного тижня, хоч би куди Гаррі пішов, він чув розмови лише про одне - Тричаклунський турнір. Чутки ширилися між учнів, наче вірус: хто стане чемпіоном Гоґвортсу, що діятиметься під час турніру, чи дуже будуть відрізнятися від них учні Бобатону й Дурмстренґу.

А ще Гаррі помітив, що в замку прибирали, як ніколи досі. Ретельно зішкрібали бруд і стирали порох з деяких портретів, чим викликали явне невдоволення зображених там суб’єктів, які щулилися в куточках, похмуро щось бурмочучи й мацаючи з огидою свої відчищені рожеві обличчя. Лицарські обладунки раптом аж засяяли й перестали рипіти, а сторож Арґус Філч з такою люттю нападав на кожного учня, котрий забув почистити взуття, що довів кількох першокласниць до істерики.

Інші викладачі також були на диво напружені.

- Лонґботоме, дуже тебе прошу нікому з Дурмстренґу не показувати, що ти не вмієш виконати навіть найпростіше обмінне закляття! - гаркнула професорка Макґонеґел наприкінці дуже складного уроку, під час якого Невіл випадково пересадив власні вуха на кактус.

Зійшовши тридцятого жовтня на сніданок, учні побачили, що Велику залу за ніч дуже гарно прикрасили. Зі стін звисали велетенські шовкові полотнища. Кожне представляло певний гоґвортський гуртожиток: червоне з золотим левом - Ґрифіндор, синє з бронзовим орлом - Рейвенклов, жовте з чорним борсуком - Гафелпаф, а зелене зі срібною змією - Слизерин. Над учительським столом висіло найбільше полотнище з Гоґвортським гербом: лев, орел, борсук і змія, що сплелися навколо великої літери “Г”.

Гаррі, Рон і Герміона помітили за ґрифіндорським столом Фреда й Джорджа. Ті, хоч як це й було незвично, знову сиділи окремо від усіх і про щось упівголоса розмовляли. Рон з друзями попрямував до них.

- Ясно, що це лажово, - похмуро казав Фредові Джордж. - Але якщо він не поговорить з нами особисто, то доведеться послати йому листа. Або тицьнути йому в руки. Він же не зможе уникати нас вічно.

- А хто вас уникає? - поцікавився Рон, сідаючи поруч з ними.

- На жаль, не ти, - роздратувався втручанням Фред.

- А що лажово? - спитав Рон у Джорджа.

- Лажово мати брата‑нишпорку, - відрубав Джордж.

- Ви вже маєте якісь ідеї щодо Тричаклунського турніру? - звернувся до близнюків Гаррі. - Придумали, як туди потрапити?

- Я спитав Макґонеґелку, як обирають чемпіонів, але вона нічого не відповіла, - сердито буркнув Джордж. - Сказала тільки, щоб я замовк і продовжував трансфігурацію єнота.

- Цікаво, які будуть завдання? - замислився Рон. - Гаррі, я впевнений, що ми з ними впоралися б. Ми вже ж мали справи з небезпечними речами...

- А хто судді? - поцікавився Гаррі.

- Ну, по‑перше, туди завжди входять директори шкіл‑учасниць, - сказала Герміона, і всі здивовано глипнули на неї, - бо всіх трьох директорів було поранено під час турніру 1792 року, коли василіск, якого мали впіймати чемпіони, взяв і ошалів.

Герміона помітила, що на неї дивляться, і пояснила, виразно демонструючи своє “фе” стосовно того, що й досі ніхто не прочитав усіх тих книжок, що й вона: - Це є в “Історії Гоґвортсу”. Хоч ця книжка, звісно, не надто достовірна. Точніше було б її назвати “Виправлена історія Гоґвортсу”. Або ж “Вельми упереджена й вибіркова історія Гоґвортсу, що замовчує найприкріші шкільні проблеми”.

- Про що це ти? - здивувався Рон, хоч Гаррі вже здогадувався, до чого йдеться.

- Про ельфів‑домовиків! - голосно сказала Герміона, підтвердивши Гарріні підозри. - На жодній з понад тисячі сторінок “Історії Гоґвортсу” навіть не згадується, що ми всі беремо співучасть у гнобленні сотень рабів!

Гаррі похитав головою й зосередився на яєшні. Хоч ні він, ні Рон не виявили жодного завзяття, це анітрохи не вплинуло на Герміонину рішучість вибороти справедливість для ельфів‑домовиків. Щоправда, вони заплатили по два серпики за значки “ССЕЧА”, хоч і пішли на це, щоб тільки її заспокоїти. Однак їхні серпики були, мабуть, викинуті на вітер, бо Герміона стала ще настирливіша. Вона остаточно замучила Гаррі й Рона, спочатку вимагаючи, щоб вони самі носили значки, а тоді примушуючи їх переконувати інших робити те саме. А ще вона щовечора бродила по ґрифіндорській вітальні, зупиняла учнів і торохкотіла їм під носом бляшанкою для збору грошей.

- Чи ви усвідомлюєте, що вам міняють простирадла, розпалюють камін, прибирають у кімнатах і готують їжу пригноблені магічні істоти, яким за це анічогісінько не платять? - люто перепитувала вона.

Деякі учні, скажімо, Невіл, платили їй, аби вона тільки відчепилася. Дехто мляво цікавився її промовами, але відмовлявся брати активнішу участь у цій кампанії. Більшість сприймали все як жарт.

Отож Рон звів очі до стелі, залитої сяйвом осіннього сонця, а Фред надзвичайно зацікавився шинкою (обидва близнюки відмовилися купувати значки “ССЕЧА”). А от Джордж підсунувся до Герміони.

- Слухай, Герміоно, а чи ти бувала на кухні?

- Авжеж, ні, - відказала Герміона, - бо учням, здається, не можна...

- А ми бували, - показав на Фреда Джордж, - багато разів. Харчі крали. І ми їх бачили, і вони були щасливі. Вони вважають, що їхня робота - найкраща в світі...

- Це тому, що вони неосвічені й затуркані! - палко заперечила Герміона, але її слова потонули в шелестінні крил, яке свідчило про прибуття совиної пошти. Гаррі відразу побачив Гедвіґу, що підлітала до нього. Герміона миттю замовкла. Разом з Роном вона стурбовано стежила за Гедвіґою, яка спурхнула на Гарріне плече, склала крила і втомлено простягла йому лапу.

Гаррі схопив Сіріусову відповідь і запропонував Гедвізі шкірку з шинки, яку вона вдячно ковтнула. Тоді, переконавшись, що Фред і Джордж знову захопилися обговоренням Тричаклунського турніру, Гаррі пошепки прочитав листа Ронові й Герміоні.

Дякую за турботу, Гаррі.

Я вже повернувся й надійно переховуюсь. Прошу тримати мене в курсі всього, що відбувається у Гоґвортсі. Не використовуй для цього Гедвіґу, весь час міняй сов, за мене не турбуйся, думай про себе. Не забувай, що я тобі казав про шрам.

Сіріус.

- Чого це ти мусиш міняти сов? - тихенько спитав Рон.

- На Гедвігу всі звертатимуть увагу, - відразу озвалася Герміона. - Вона дуже впадає у вічі. Біла полярна сова, що постійно вертається до його схованки. .. адже такі види птахів тут не водяться, правда?

Гаррі склав листа і заховав його в мантію. Він уже й не знав, заспокоїв його лист чи ще дужче стривожив. Поза сумнівом, Сіріусові непросто було повернутися непоміченим. Однак думка про те, що Сіріус перебуватиме десь поблизу, додавала надії. Тепер принаймні не доведеться так довго чекати відповідей на листи.

- Дякую, Гедвіґо, - погладив він сову, що сонно ухнула, встромила дзьоба в його склянку з помаранчевим соком, а тоді знову знялася в повітря з помітним бажанням добряче виспатися в соварні.

Цього дня в повітрі витало приємне передчуття. На уроках ніхто не відзначався увагою, бо всіх значно більше цікавило прибуття делегацій з Бобатону та з Дурмстренгу. Навіть урок зілля й настійок здавався не таким уже й нестерпним, адже він тривав на півгодини менше. Коли задзвонив дзвінок, Гаррі, Рон і Герміона помчали до ґрифіндорської вежі, залишили свої портфелі й підручники, одягли плащі й побігли до вестибюлю.

Вихователі гуртожитків вишикували своїх учнів рядочками.

- Візлі, поправ капелюха, - гримнула на Рона професорка Макґонеґел. - Міс Патіл, прошу забрати з волосся оце казна‑що.

Парваті спохмурніла й витягла з коси великого декоративного метелика.

- Прошу йти за мною, - звеліла професорка Макґонеґел, - спочатку першокласники... і не штовхайтесь...

Вони зійшли сходами і зупинилися перед замком. Вечір був холодний і безхмарний. Сутеніло. Над Забороненим лісом уже сяяв блідий, напівпрозорий місяць. Гаррі стояв між Роном та Герміоною в четвертому ряду й бачив серед першокласників Дена Кріві, що аж тремтів від хвилювання.

- Майже шоста, - повідомив Рон, зиркнувши на годинника, а тоді глянув на дорогу, що вела до вхідних воріт. - Цікаво, як вони прибудуть? Поїздом?

- Навряд, - засумнівалася Герміона.

- Тоді як? На мітлах? - припустив Гаррі, поглянувши на зоряне небо.

- Не думаю... це ж дуже далеко...

- Скористаються летиключами? - намагався вгадати Рон. - Або являтимуться... може, в їхніх краях дозволяють являтися до сімнадцяти років?

- На території Гоґвортсу заборонено являтися, скільки тобі торочити? - нетерпляче відмахнулася Герміона.

Вони схвильовано вглядалися в сутінки, але не помічали й найменшого руху. Довкола було тихо й спокійно. Гаррі почав мерзнути. Скоріше б... може, ті закордонні учні задумали якусь ефектну появу.. йому пригадалося, як містер Візлі глузував у наметовому містечку перед початком Кубка світу з квідичу: “Завжди та сама біда - ніяк не можемо втриматися від показухи, коли збираємося разом...”

І тут ззаду долинув голос Дамблдора, що стояв там разом з іншими вчителями: - Ага! Якщо я не помиляюся, прибуває делегація з Бобатону!

- Де? - закрутили головами учні.

- Отам! - закричав якийсь шестикласник, показуючи на ліс.

Щось велике, значно більше за мітлу... та що там казати, більше за сто мітел... летіло в темно‑синьому небі, наближаючись до замку і щомиті збільшувалося у розмірах.

- Це дракон! - перелякано заверещала одна першокласниця.

- Не мели дурниць... це летючий будинок! - вигукнув Ден Кріві.

Ден був ближчий до істини... Коли ця чорна дивовижа проминула верхівки дерев Забороненого лісу і світло з вікон замку її осяяло, всі побачили велетенську зеленаво‑блакитну карету, запряжену дванадцятьма крилатими кіньми. Кожен кінь був рябий, з білою гривою і завбільшки як слон.

Передні три ряди учнів сахнулися назад, коли карета з шаленою швидкістю почала знижуватися... і ось, могутньо гупнувши, від чого Невіл аж підскочив і наступив на ногу якомусь п’ятикласникові‑слизеринцю, кінські копита, завбільшки як великі тарелі, торкнулися землі. Ще за секунду приземлилася й сама карета, підстрибнувши на своїх здоровецьких колесах, а золоті коні засмикали своїми головищами й заблискали лютими червоними очиськами.

Не встиг Гаррі й глянути на дверцята карети з гербом (дві перехрещені золоті чарівні палички, і з кожної вилітає по три зорі], як вони відчинилися.

З карети зіскочив хлопець у блідо‑голубій мантії. Він нахилився, понишпорив по підлозі карети, а тоді розклав золоту драбину й шанобливо відскочив убік. Тут Гаррі побачив, як з карети з’явився блискучий чорний черевичок на високому каблуці... черевичок завбільшки, як дитячі санчата... а далі, майже відразу - величезна жінка. Більшої він ще не бачив ніколи в житті. Тепер уже нікого не дивували розміри карети та коней.

Гаррі знав лиш одну особу, що не поступалася зростом цій жінці - Геґріда. Але чомусь - може, тому що до Геґріда він просто звик - ця жінка (вона вже зійшла з драбини й поглядала на приголомшену юрбу) здавалася неприродно великою. Коли вона опинилася в потоці світла, що лилося з вестибюлю, виявилося, що в неї вродливе оливкового кольору обличчя, чорні з поволокою очі та гачкуватий ніс. Її волосся було стягнуте на потилиці в лискучий вузол. З голови до п’ят вона була вбрана в чорний єдваб, а на шиї та на великих пальцях виблискувало безліч розкішних опалів.

Дамблдор заплескав у долоні. Учні підтримали його, витягаючись навшпиньки, щоб краще роздивитися жінку. Її обличчя розпливлося в люб’язній усмішці, й вона підійшла до Дамблдора, простягаючи осяйну руку. Хоч Дамблдор теж був чималого зросту, йому майже не довелося схилятися, щоб цю руку поцілувати.

- Дорога мадам Максім, - усміхнувся він, - вітаю вас у Гоґвортсі.

- Дамбелі‑дорр, - промовила низьким голосом мадам Максім. - Надьїюся, у вас усе допрре?

- Усе чудово, дякую, - відповів Дамблдор.

- Мої учні, - мадам Максім недбало махнула назад своєю велетенською рукою.

Гаррі, чия увага була прикута до мадам Максім, аж тепер помітив з десяток хлопців та дівчат - судячи з вигляду, старшокласників, - що вийшли з карети й поставали за спиною мадам Максім. Вони тремтіли від холоду, і це не дивувало, адже їхні мантії були з тонкого шовку, а плащів не було ні в кого. Деякі обмотали голови шарфами та хусточками. З того, що міг бачити Гаррі (бо всіх заступала велетенська тінь мадам Максім), було видно, що всі вони поглядають на Гоґвортс насторожено.

- А чи прибуф уже Каркароф? - поцікавилася мадам Максім.

- Чекаємо з хвилини на хвилину, - відповів Дамблдор. - Зачекаємо його тут чи волієте зайти всередину й зігрітися?

- Мабуть, з’їгрітисья, - сказала мадам Максім. - Але к’оні...

- Наш учитель догляду за магічними істотами з радістю про них подбає, - сказав Дамблдор, - тільки‑но владнає невеличкий клопіт, пов’язаний з деякими... е‑е... створіннями.

- Зі скрутами, - вишкірився до Гаррі Рон.

- Мої к’оникі звикли до п’ефної... е‑е... суворр’ості, - сказала мадам Максім, ніби сумніваючись, що якийсь там учитель догляду за магічними істотами впорається з цим завданням. - Вони дьюже сильні...

- Запевняю вас, що Геґрід усе зробить як слід, - усміхнувся Дамблдор.

- Дьюже допрре, - кивнула головою мадам Максім, - але прошю переказати ‘Еґррідофі, що ці к’оні п’ють тіллькі віскі з ячмінного солоду.

- Усе буде зроблено, - також легенько кивнув Дамблдор.

- Ходьїмо, - владно звеліла своїм учням мадам Максім, і гоґвортці розступилися, щоб дати їм дорогу.

- Які ж тоді будуть коні з Дурмстренґу? - звернувся до Гаррі й Рона Шеймус Фініґан, перехиляючись через голови Лаванди й Парваті.

- Якщо виявиться, що вони ще більші, то навіть Геґрід з ними не впорається, - відповів Гаррі. - Якщо лиш на нього не напали власні скрути. Цікаво, що там з ними сталося?

- Може, повтікали, - з надією сказав Рон.

- Ой, не кажи так, - здригнулася Герміона. - Уяви, якщо вони почнуть отут скрізь лазити...

Вони стояли, трусилися від холоду, й очікували прибуття делегації з Дурмстренґу. Якийсь час тишу порушувало тільки голосне форкання й тупіт копит величезних коней мадам Максім. І ось...

- Чуєш? - запитав зненацька Рон.

Гаррі прислухався. З темряви долинав голосний і на диво зловісний шум - ніби руслом ріки рухався, глухо рокочучи й засмоктуючи повітря, велетенський пилосос...

- Озеро! - заволав Лі Джордан, показуючи туди. - Гляньте на озеро!

Усі вони стояли на узвишші, тож добре бачили гладеньку чорну поверхню води... хоч зараз вона аж ніяк не була гладенька. Щось заклекотіло в центрі озера. На поверхні з’явилися великі бульбашки, на замулені береги почали накочуватися хвилі... і раптом посеред озера утворився великий вир, немовби з його дна висмикнули здоровенну затичку...

З цього виру почала поволі видобуватися довга чорна жердина... а тоді Гаррі побачив там снасті...

- Це щогла! - гукнув він Ронові й Герміоні.

Неспішно й велично з води здіймався корабель, що виблискував у місячному сяйві. Він мав дивний, схожий на кістяк, вигляд, ніби воскрес після кораблетрощі. Його ілюмінатори, крізь які мерехтіло тьмяне імлисте світло, нагадували очі привидів. Нарешті корабель виринув з води увесь і, погойдуючись на хвилях, став підпливати до берега. За кілька хвилин шубовснув у воду якір, а тоді почулося, як об берег гупнувся трап.

Почали виходити учні. Було видно їхні силуети, коли вони проходили повз освітлені ілюмінатори. Усі вони, зауважив Гаррі, нагадували за статурами Креба і Ґойла... але коли підійшли ближче, прямуючи через галявину до залитого світлом вестибюлю, він зрозумів, що таке враження створювали їхні плащі з якогось кошлатого й сплутаного хутра. Проте чоловік, який вів їх до замку, мав на собі плаща з іншого хутра - гладенького й сріблястого, немов його волосся.

- Дамблдор! - радісно вигукнув він, піднімаючись по схилу. - Як ся маєш, друже, як справи?

- Чудово, професоре Каркароф, дякую, - відповів Дамблдор.

Каркароф мав солодкий, єлейний голос. Коли він опинився в смузі світла, що лилося з дверей замку, то всі побачили, що професор, як і Дамблдор, був високий і худий, з коротким сивим волоссям, а цапина борідка, що закручувалася знизу, майже не приховувала його не особливо вольового підборіддя. Підійшовши до Дамблдора, він обома руками потис його долоні.

- Любий старий Гоґвортс, - проказав він, з усмішкою дивлячись на замок. Його зуби були пожовклі, а ще Гаррі помітив, що, попри усмішку, очі в нього залишалися холодними й пронизливими. - Як це добре - опинитися тут. Як це гарно... Вікторе, підходь до тепла... ти ж не проти, Дамблдоре? Віктор трохи застудився, має нежить...

Каркароф підкликав до себе одного з учнів. Коли той підійшов, Гаррі помітив характерний гачкуватий ніс і густі чорні брови. Рон міг його не штурхати й не шепотіти на вухо, бо він і так уже впізнав цей профіль.

- Гаррі - це Крум!

Розділ шістнадцятий КЕЛИХ ВОГНЮ

- Не може бути! - приголомшено сказав Рон, коли гоґвортці рушили сходами за делегацією Дурмстренгу. - Гаррі, це Крум! Віктор Крум!

- Роне, ну то й що? Це ж лише квідичист, - стенула плечима Герміона.

- Лише квідичист? - Рон глянув на неї так, ніби не вірив власним вухам. - Герміоно... та це ж один з найкращих ловців у світі! Я й не знав, що він і досі вчиться у школі!

У вестибюлі, дорогою до Великої зали, Гаррі побачив Лі Джордана, котрий аж підстрибував, щоб краще розгледіти бодай Крумову потилицю. Кілька шестикласниць розпачливо нишпорили по кишенях: “Ой ні, не може бути, навіть пера немає...”, “Може, він підпише мій капелюшок губною помадою?”

- Аякже, - зарозуміло пирхнула Герміона, минаючи тих дівчат.

- Я спробую взяти в нього автограф, - озвався Рон, - Гаррі, маєш перо?

- Ні. Усі мої пера нагорі, в портфелі.

Вони підійшли до ґрифіндорського столу й посідали за ним. Рон вибрав собі місце навпроти дверей, бо там і досі стояв Крум зі своїми товаришами з Дурмстренґу - вони не знали, де їм сідати. Учні з Бобатону зайняли місця за рейвенкловським столом. Вони похмуро розглядали Велику залу. Троє з них так і не зняли з голів шарфики й хустки.

- Тут не холодно, - роздратовано сказала Герміона, дивлячись на них. - Вони б іще плащі нап’яли!

- Сюди! Сідайте тут! - прошепотів Рон. - Сюди! Герміоно, посунься, звільни місце...

- Що?

- Та пізно вже, - розчаровано буркнув Рон.

Віктор Крум і його друзі з Дурмстренґу сіли за слизеринський стіл. Гаррі бачив, що Мелфой, Креб і Ґойл неймовірно зраділи. Мелфой нахилився до Крума і щось йому сказав.

- Правильно, Мелфою, попідлизуйся до нього, - саркастично кинув Рон. - Гарантію даю, що Крум бачить його наскрізь... до нього ж постійно хтось підлабузнюється... А де вони спатимуть, як ви гадаєте? Гаррі, ми можемо запросити його до нашої спальні... я віддам йому своє ліжко, а сам і на розкладачці посплю.

Герміона пирхнула.

- Вони нібито веселіші, ніж ті бобатонці, - сказав Гаррі.

Дурмстренґці поскидали свої важкі хутра й зацікавлено розглядали темну зоряну стелю. Дехто взяв у руки золоті тарілки й келихи і вражено їх вивчав.

Сторож Філч приставляв додаткові стільці до викладацького стола. З нагоди такої оказії він одягнув свій старий запліснявілий фрак. Гаррі з подивом помітив, що Філч поставив аж чотири стільці, по два з кожного боку від Дамблдора.

- Але ж гостей лише двоє, - здивувався Гаррі. - Чого це Філч притяг чотири стільці? Хто ще має прибути?

- Га? - неуважно озвався Рон.

Він і досі не міг відірвати очей від Крума.

Коли вже всі учні зайшли в залу й порозсідалися за своїми столами, з’явилися викладачі. Вони попрямували до головного столу й розмістилися там. Останніми підійшли професор Дамблдор, професор Каркароф та мадам Максім. Учні з Бобатону зірвалися на ноги, коли побачили свою директорку. Дехто з гоґвортців розреготався. Бобатонці й вухом не повели і далі собі стояли, аж доки мадам Максім не сіла ліворуч від Дамблдора. А от Дамблдор не поспішав сідати. У Великій залі запанувала тиша.

- Добрий вечір, пані, панове, привиди та наші новоприбулі гості, - привітався Дамблдор, сяючи усмішкою до закордонних учнів. - З великою радістю вітаю вас у Гоґвортсі. Сподіваюся й вірю, що ваше перебування тут буде приємним і радісним.

Серед бобатонських дівчат, що й досі щулилися з холоду, хтось зневажливо пирхнув.

- Тебе ніхто не змушує залишатися! - розлючено прошипіла Герміона.

- Після бенкету відбудеться офіційне відкриття турніру, - повідомив Дамблдор. - А тепер прошу вас їсти, пити й почуватися як удома!

Він сів, і Гаррі побачив, що до нього відразу нахилився Каркароф і почав щось говорити.

Тарелі перед ними звично заповнилися їжею. Було помітно, що ельфи‑домовики на кухні дуже старалися, бо Гаррі ще ніколи не бачив такого розмаїття страв. Деякі з них були чужоземного походження.

- Що це таке? - спитав Рон, показуючи на великий таріль біля м’ясної запіканки, на якому лежало щось схоже на тушковані устриці чи краби.

- Булєбез, - відповіла Герміона.

- Що‑що? - перепитав Рон.

- Це така французька страва, - пояснила Герміона. - Я її куштувала позаторік на канікулах. Дуже смачна.

- Що ж, повіримо тобі й перевіряти не будемо, - сказав Рон, накладаючи собі запіканки.

Здавалося, що Велика зала переповнена, хоч насправді чужоземців додалося не більше двадцяти. Можливо, таке враження виникало тому, що їхня шкільна форма вирізнялася кольором на тлі чорних гоґвортських мантій. Коли дурмстренґці познімали свої хутра, то виявилося, що вони одягнуті в червоні, наче кров, мантії.

Через двадцять хвилин після початку бенкету крізь двері за викладацьким столом прокрався Геґрід. Він сів на краєчок стільця й помахав Гаррі, Ронові й Герміоні товсто забинтованою рукою.

- Геґріде, як скрути? - гукнув йому Гаррі.

- Ростут, - весело відповів Геґрід.

- Нічого дивного, - сказав упівголоса Рон. - Здається, вони нарешті знайшли собі харч до смаку: Геґрідові пальці.

Тут пролунав чийсь голос: - Пегепгошюю, чі не моглі б ви подати булєбез?

Це була та дівчина з Бобатону, що пирхала під час Дамблдорової промови. Вона нарешті зняла з голови хустку. Її довге біляво‑сріблясте волосся сягало аж до пояса. Вона мала великі темно‑сині очі та рівні білосніжні зуби.

Рон почервонів як рак. Витріщився на неї, роззявив рота, але слів із себе видобути не зміг - тільки якесь булькотіння.

- Беріть, - підштовхнув Гаррі таріль до дівчини.

- А ві вжє закінчьили?

- Так, - видушив з себе Рон. - Дуже смачно.

Дівчина взяла таріль і обережно понесла його до рейвенкловського столу. Рон і далі не міг відвести від неї очей, ніби ніколи не бачив дівчат. Гаррі розреготався. Цей сміх примусив Рона отямитися.

- Вона віїла! - хрипко сказав він Гаррі.

- Не вигадуй! - втрутилася Герміона. - Більше ніхто не витріщається на неї мов ідіот!

Та це було не зовсім так. Коли дівчина перетинала залу, їй услід поверталися голови багатьох хлопців, і дехто з них так само, як і Рон, на якийсь час втрачав дар мови.

- А я вам кажу, що це не звичайна дівчина! - тримався свого Рон, схиляючись набік, щоб краще її роздивитися. - У Гоґвортсі таких немає!

- Тут ще й не такі є, - миттю заперечив Гаррі, бо всього за кілька місць від дівчини зі сріблястим волоссям сиділа Чо Чанґ.

- Коли ви нарешті отямитеся, - скривилася Герміона, - то, може, помітите, хто щойно прибув.

Вона показала на викладацький стіл. Там уже були зайняті всі вільні стільці. Біля професора Каркарофа сидів Лудо Беґмен, а поруч з мадам Максім примостився Персів шеф містер Кравч.

- А вони чого тут? - здивувався Гаррі.

- Це ж вони організатори Тричаклунського турніру! - відповіла Герміона. - Мабуть, вирішили побачити його початок.

Коли настала черга десерту, вони помітили декілька незвичних пудингів. Рон пильно оглянув якесь дивне бланманже, а тоді акуратно відсунув його на кілька сантиметрів праворуч від себе, щоб його добре було видно з рейвенкловського столу. Проте дівчина, схожа на віїлу, мабуть, уже наїлася досхочу, бо більше не підійшла.

Коли золоті тарелі спорожніли, Дамблдор підвівся знову. Залу наповнила якась приємна напруга. Гаррі відчував легке хвилювання, очікуючи, що ж буде далі. Неподалік від них Фред і Джордж нахилилися вперед, уп’явшись очима в Дамблдора.

- Час настав, - промовив Дамблдор, усміхаючись до цілого моря звернених на нього облич. - От‑от почнеться Тричаклунський турнір. Хочу вам дещо пояснити, перш ніж ми внесемо скриньку...

- Яку скриньку? - пробурмотів Гаррі.

Рон знизав плечима.

- ...щоб уточнити процедуру, якої ми маємо дотримуватися цього року. Але спочатку дозвольте відрекомендувати тим, хто їх досі не знає: містера Бартеміуса Кравча, начальника відділу міжнародної магічної співпраці, - пролунали ріденькі ввічливі оплески, - та містера Лудо Беґмена, начальника відділу магічної фізкультури і спорту.

Беґменові аплодували значно голосніше, ніж Кравчеві. Можливо, завдяки його славі відбивача, або просто тому, що він був набагато симпатичніший. Беґмен подякував за оплески веселим помахом руки. А от Бартеміус Кравч ніяк не прореагував, навіть не всміхнувся, коли назвали його ім’я. Пригадуючи його в елегантному костюмі на Кубку світу з квідичу, Гаррі подумав, що чаклунська мантія не надто пасує Кравчеві. Його вузенькі вусики та рівнесенький проділ видавалися вельми недоречними поруч з довжелезним сивим волоссям та бородою Дамблдора.

- Містер Беґмен та містер Кравч кілька попередніх місяців працювали не покладаючи рук над підготовкою Тричаклунського турніру, - вів далі Дамблдор, - а тепер вони разом зі мною, професором Каркарофим та мадам Максім увійдуть до складу комісії, що оцінюватиме здобутки чемпіонів.

Почувши слово “чемпіонів”, усі учні затамували подих і почали прислухатися до Дамблдора з подвоєною увагою.

Він це помітив, усміхнувся й звелів:

- Попрошу скриньку, містере Філч.

Філч, який непомітно принишк у куточку зали, підійшов до Дамблдора з великою дерев’яною скринькою, інкрустованою коштовним камінням. Видно було, що вона неймовірна стара. Учні схвильовано загули, а Деніс Кріві аж на стільця виліз, щоб краще бачити. Та він був такий дрібний, що й тепер його голова ледь‑ледь вивищувалася над іншими.

- Містер Кравч та містер Беґмен уже ознайомилися з завданнями, які цього року будуть поставлені перед чемпіонами, - сказав Дамблдор, - і все належним чином підготували. Упродовж навчального року чемпіонам доведеться виконати три завдання, і для цього потрібні будуть усі їхні здібності... уся чаклунська майстерність... відвага... вміння робити логічні висновки... і, звичайно, здатність долати небезпеку.

На цих останніх словах у залі запанувала цілковита тиша, немовби всі перестали дихати.

- Як вам відомо, в турнірі змагатимуться три чемпіони, - спокійно вів далі Дамблдор, - по одному з кожної школи‑учасниці. Оцінюватиметься виконання ними кожного турнірного завдання, і чемпіон, який після третього завдання отримає найвищу загальну оцінку, здобуде Тричаклунський кубок. А добиратиме чемпіонів об’єктивний і неупереджений... Келих Вогню.

Книга: Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ

ЗМІСТ

1. Джоан К. Ролінг. ГАРРІ ПОТТЕР І КЕЛИХ ВОГНЮ
2. - Що це таке? - видушила з себе тітка Петунія. Позадкувавши, вона...
3. - А що сталося? - зацікавився Гаррі, шкодуючи, що, поки мешкав на...
4. - Хто це такі? - поцікавився він. - Вони, здається, не з...
5. - А тепер прошу привітати... національну збірну Ірландії! -...
6. Вони здивовано перезирнулися. - Там же ж почалися погроми,...
7. Він важко зітхнув. - Молі, мушу вернутися на службу, треба це все...
8. - Ви що, тіпа, не знаєте? - вишкірився він. - Твій старий і...
9. - Пароль? - спитала вона. - Бридня, - озвався Джордж....
10. - Ви думаєте, що це смішно? - прогарчав він. - А якби я це зробив...
11. Навіть Геґрід не давав їм перепочинку. Вибухозаді скрути росли з...
12. Дамблдор витяг чарівну паличку й тричі постукав по скриньці. Вона...
13. - Дамблдоре, ти ж чудово знаєш, що не помилився! - розсердилася...
14. Коли вони з Герміоною після обіду зайшли у Снейпів підвал, то...
15. - А як Рон? - поцікавився Гаррі. - Може, ти б хотіла піти з...
16. - Є обмінні закляття... але що там міняти? Хіба що замінити...
17. - Тепер посидь хвилиночку спокійно... Посидь! Потім підеш і...
18. - Дякую, панночко! - сказав Добі, вишкіривши до неї зуби. - Але...
19. - Вона частково віїла, ти правду казав, - мовив Гаррі. - Її бабуся...
20. Встаючи, Гаррі перечепився за свою мантію. “Фатальні сестри”...
21. І от чудернацький поворот: відомо, що Геґрід завів близьку...
22. Гаррі одразу зрозумів, що з них ринули різні види пінок для ванни,...
23. Вона відштовхнула подушку, й та, пролетівши через усю кімнату,...
24. Голова Чо схилилася на Герміонине плече. Маленька срібноволоса...
25. Врешті‑решт Сіріус зник з очей. Пройшовши ще трохи, друзі...
26. Та на її подив, сова приземлилася просто перед тарілкою, а слідом...
27. - Ігорку - почав Дамблдор, та Каркароф випростався, судомно...
28. Там стояла неглибока кам’яна чаша з дивними вирізьбленими на...
29. - Його більше не звинувачували в темних справах, - спокійно...
30. Та жодне відоме йому закляття не підходило, щоб повернути...
31. - Слухай мене - я розповідаю історію своєї родини, - тихо промовив...
32. Паличка заверещала ще пронизливіше... А тоді з її кінчика почало...
33. - Ми повернулися до намету, - вів далі Кравч. - А тоді почули їх -...
34. - Бридня! - знову заволав Фадж. - Позбутися дементорів! Мене...
35. - ...він говорив з нею, тримаючи її в долоні, - закінчила...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate